Коментарі

Дуже гарно зроблено! Все на місці – і напруга, і пророблений характер головної персонажки, і гарні деталі, що дають уявлення про характер персонажів другорядних. Щиро бажаю успіху на конкурсі!

Дуже сподобалося, як передана зміна настрою в залі: спочатку цікавість, потім жах, потім справжня паніка. Можна трохи підтягнути – це деякі моменти із повторенням. Наприклад, коли вдруге згадується про те, що перший розумний вид сам себе знищив – тут можна трохи стиснути, щоб не збивати темп. Але загалом – дуже атмосферно, масштабно і з хорошим присмаком космічного жаху.

Описані відчуття настільки реалістичні, що у мене з’явилася фізична відраза. Вислів “людина – це двонога тварина без пір’я” – гарно описує Атласа. Мутнувата вийшла історія.

Погоджуюся з колегою Сівер, щось усе надто заплутано. Я так поняв, що це повноцінний андроїд зі штучним інтелектом, бо йому ж потрібно тіло, щоб грати у футбол. Були б ще це шахи, тоді туди-сюди. А так виходить, що всі знають про тих ШІ-андроїдів-монахів, і раптом спеціалісти не можуть розібратися, що він вкрав у дівчини роман. Ну типу, авторство було б цілком можливо довести – принаймні, що це точно написав не ШІ, якщо він ближче до генеративного, як сьогодні. Але якщо він вже набагато більш просунутий, з самосвідомістю, як тут ніби показано, то в чому новизна? Чому саме він перший щось написав, а не інший до нього? Якщо навіть самосвідомі ШІ нічого такого не створюють, тим паче має бути очевидно, що це не його книжка. Коротше, все розвалюється, бо не видно однієї послідовної лінії, яку можна вибудувати за підсумком твіста. Треба як слід подумати, як це виправити, але я не знаю, що запропонувати, бо так і не поняв основний задум. Якщо це просто про “ШІ буде красти в нас творчість” – якось надто складно все і твіст не факт що потрібен.

Динамічно, акуратна, поступова розповідь, постійно відчувається напруга. Однак я не одразу зрозуміла що мається на увазі під частками, однак у кінці все встало максимально до кінця. Гарна робота з гарною структурою і максимально реалістичною проблемою

Погоджуюсь із коментарем вище. Автор(ка) чудово прописала психологічний стан та напругу ГГ, її прагнення Танатосу через зникнення найважливішої людини у її житті. Також мені сподобалося протиставлення психології батька і матері, як вони по-різному пояснюють собі доцільність спуску.

Єдине моє запитання пов’язане з назвою оповідання, хоча воно суб’єктивне: чому саме “Впасти”, а не “Втонути” чи “Спуск”?

Давайте пройдемось по сюжету:

Незрозуміло, що саме Айван хоче зробити при атаці ворогів. Схоже, щось суїцидне, але руйнівне для ворогів. Окей, а чому його план аж настільки відкинутий іншими архонтами? Одне не протирічить іншому. Люди мали б застосувати усі можливі плани. Адже колоністів вони відправили? Чомусь цей план не суперечив їхньою гіперзариттю Землі, а атака камікадзе Айвана – суперечить? Так, обмежена Земля перебуватиме у стагнації, але якщо обирати між цим та винищенням – ну, по-моєму нарікання Айвана, м’яко кажучи, позбавлені логіки. Люди значно охочіше жертвують людяністю в ім’я виживання, ніж полюбляють про це романтизувати. Айван протиставляє гіперзакриттю розвиток їхньої галактичної цивілізації… а хіба їм в такому разі не гайки від інопланетян? Якщо обирати між неіснуванням і виживанням з надією, хай і примарною, вибір, по-моєму, очевидний.

Архонт робить самопожертву заради майбутнього людства – це зрозуміло, але чому він при цьому засуджений іншими архонтами? У чому в них стався такий непримиренний конфлікт? Момент з вагітною Люсією, яка з’являється лиш на мить – клішований, але спрацьовує, як слід. Втім, це тригерить ще більше питань. Якщо Люсія вагітна, Айван мав би підтримати найбожевільніший план, за якого у його обраниці та дитини буде майбутнє, а не винищення.

Згадка рядка з “Мексиканця” наприкінці… ну, це прикольно, але трохи крінжово, бо звучить занадто пафосно. У “Мексиканці” ці слова – монолог, а тут – фраза, сказана до коханої, і тому цитата сприймається геть по-іншому.

Гарно, мені дуже сподобалося! Гарно написано, приємні персонажі та цікаві образи.
Трохи тривожить те, що раз вони в кінці відправляються на землю в Старлайнері, то на чому тоді через півроку будуть сідати Ліам і Андреа? Я розумію, що якийсь спосіб у них є, просто мені не вистачило щоб це було згадане в тексті (якщо це було і я пропустив, то вибачте).

Не зовсім розумію, що хотів сказати/показати автор. Це критика невдалого адміністрування в надзвичайній ситуації? Критика натовпу, що діє хаотично під час небезпеки? Критика лікарів, що вважають що “зробили усе можливе”, після бездарної комунікації з пасажирами?
Загалом, якогось катарсису не відчув, багато деталей притягнуті за вуха (і шторм, і те, що працюють над ліками лише лікарі на борту, і самі симптоми), і я намагався відкинути скепсис, але в результаті не отримав за це нічого. А ще є різні дивні речі, по типу того, що спочатку хвороба це бактерія, але лікарі шукають не дієвий антибіотик, а чомусь роблять вакцину, а в результаті роздають взагалі якийсь антидот. Ну і багато дієприслівникових зворотів (учи-ячи), та пасивних дій (“його рука тримала…”), текст від цього аж ніяк не виграє. Організована імпровізація — це просто смішно.
Коротше кажучи, мені не зайшло.
Але момент з морозивом реально класний, мені цей елемент сподобався.

Релігія, що зосереджена на збереженні душі через інформаційний слід могла б мати назву. Для мене, це виглядає як секта))) Де є обов’язкові правила, які дотримуються всі групи членів, для досягнення мети, зокрема досягнення “вічного буття”. Якісь дивні ці персональні тренери, що постійно контролюють діяльність авторів, змушуючи їх писати “якісну інформацію”, щоб залишитися в інформаційному полі Всесвіту.

Ідея, що людство – надміру агресивне – цікава, проте не нова.

Що заважає галактичній раді знищити Землю? Ах, у них зброї та флоту немає… ну, типове ООН. Це не відчувається, як безвиграшний сценарій, бо не мати зброї, навіть коли ви миролюбні – ну такоє, самі винні. Або створіть прямо зараз разову акцію і втелющіть людей. Це ламає їхні моральні переконання? Як вони дожили до такого рівня організації? Теорію Темного Лісу ніхто не відміняв, що більше підштовхує до відчуття штучності цього “миролюбивого” соціуму.

Текст чудово занурює у науково-фантастичний світ. Мені сподобалося, що мрії та філософські запитання про прогрес та людську природу, розкриті через діалоги персонажів. Супер.

Ідея не жахлива, а гарна. Жахливий прогрес без етики. Повага автору.

Хоча мотивацію Сави я зрозуміти можу, бо спосіб мислення змінюється під час тривалого перебування в середовищі з викривленою мораллю, і було б радше дивно, якби він діяв раціонально, все ж саме оповідання викликає питання.

Ідея “м’ясогінного” підприємства, яке знищує людей задля бізнесу абощо – є цікавим, ідея, на мою думку, недопрацьована. Попри те, що це неосновне для ідеї твору, мене дійсно турбує, як саме вирощування дітей на забій є економічно вигіднішим, ніж курей, наприклад, або якихось модифікованих зернових? Як інноваційне підприємство з подолання світового голоду ніхто не регулює? Немає інших менеджерів та помічників інвестора, які читають звіти? В персонал набирають МАҐАвців, яким всім поголовно крім бідолахи Сави чхати на унтерменшен?

Ну, і наостанок, я можу помилятися, та вбивство Атласа, який просто “дурачок”, не відчувається як повноцінна карма. Якби він був циніком, котрий все знав і йому було байдуже – це інше. Навіть його благання наостанок – вони більше про щире розкаяння, аніж про прохання пощади.

Ідея, що книга, написана штучним інтелектом, підкреслює науково-фантастичний мотив, але для цього можна було б зробити більше натяків у тексті про технології і як штучний інтелект впливає на людські стосунки. Деякі моменти переходу між сценами виглядають трохи різко.

Чудове оповідання. Для мене як ковток свіжого повітря, а то мені щось кілька підряд оповідань попалися про штучний інтелект 🙂

П.С.: Тема трохи нагадує нещодавній мій соціальний екперимент стосовно використання ШІ в одному літературному конкурсі 🙂

Класна атмосфера, напруга і хороший баланс між дитячими сприйняттями й науковою фантастикою. Якби додати більше конкретики щодо самої кротовини та механізму «прискорення часу», історія б ще більшою переконливою стала в науковому плані.

Мені здається місії такого роду мають бути набагато продуманішими, а команда мала б діяти як солдати згідно завчасно заготовлених, попередньо вивчених до літери протоколів. Сам капітан діє дуже не професійно, що могло б бути цікаво якби це так подавалося, умовно “поганий капітан намагається виконувати свою функцію але у нього це не виходить”… Факт того що капітан повністю ігнорує потенційну небезпеки і починає облаштовувати колонію, вже змушує мене подумки його засирати, як персонажа фільмів який діє нелогічно і через вчинки якого сюжет рухається у поганий бік.

цікава ідея, показати просто чергу й через нею передати, те що відбулося, що відбувається і задати питання про майбутнє… Можливо не вистачало умовного героя який стоя б в черзі й чиї роздуми перебивалися описами, які з одного боку були класні, але моментами справді надмірними(напевно навіть навіть для об’ємного твору)

Сподобалась ідея з бездумним виконанням наказів (і хто тут ще машина?..) Інші речі виглядають для мене десь між дитячою казкою та підлітковою історією. Гроші з неба – прикольно, але варто було зупинитись на перших епізодах і далі розвинути думку: купатися в грошах, кури не клюють тощо. І для знищення цивілізації придумати щось простіше. Тоді не довелось би натягувати сову всемогутніх стелс-дронів на глобус апокаліпсису.
Удачі на конкурсі)