Коментарі

Перше, що відволікло мою увагу від сюжету, це дисонанс імен персонажів і світу, в якому вони живуть, тому що в тому світі є весілля в кредит і ВУЗи, значно більше характерні не для Алекса та Ніка, а для Саші та Колі (всі збіги імен з реальними особами випадкові (с) 😀 )
Описи космічної подорожі та подій на планеті занадто загальні, хочеться хоч трохи технічності в плані термінів, вони значно додають тексту реалістичності.
Сумно, що керівництво експедицій використовує людей як замінний, нескінченний ресурс і кидає їх на планету, як у воду – давай, пливи, пощастить – то випливеш. Ні підготовки, ні координат планети (астронавти здивувалися, коли побачили її, отже, навіть не знали, де саме вона знаходиться). Ані зондів, ані сканерів, щоб убезпечити людей та зібрати інформацію, перш ніж кидати їх у невідоме. Не кажучи вже про гори грошей, які знадобляться, щоб зібрати та відправити наступну експедицію. Чи в цьому й полягає вся фішка? Спонсор експедицій спеціально вимагає, щоб астронавтам влаштовували “Голодні ігри”? Може, й ставки з друзями робить. А що, це було б цікаво 🙂 Коли що, лишаю цей сюжет зі спонсором за собою. Аж сподобався.
Успіхів на конкурсі!

Щось таке шекспірівське. Написано надзвичайно легко, а читається, просто вау. Хоча діалог на початку видався трохи натягнутим, наче сам автор диктує, що кому казати. Якщо це найкращій музичній твір Дена, то чомусь мало радості в його словах, коли він його закінчив, тим паче, що під цей шедевр має танцювати його дружина, яка завжди дивує його. Але це вже смаковщина 🙂 Ну про кінцівку вже писали, якби якось дотягнути, було б відмінно 🙂

Дуже легко і без здивувань сприйняв головний герой новину, що на його кораблі повстанці. Адже його бесмертя насправді в довгому житті, а не в неможливості померти. Тому його мало б занепокоїти, а раптом на кораблі вже також встановлено вибухівку, або ж повстанці вб’ють екіпаж і захоплять корабель у своє користування. Адже до цього йому, як виявилось, всі брехали.
Нелогічно ще й те, чому раптом повстанець так пройнявся довірою до головного героя, що вирішив відразу все викласти.
А з фіналом все ок, ніякої незавершенності я не помітив.

Лекція на початку – теж копну автора за це, нудно.

Капітан дивний дядько: у нього тут робота, а він бухтить шось про якусь Дейзі, провантажує офіцера чи там коого особистими спогадами, як драсьті.
І оцей фінт типу “вони просили вам не казати, що в них проблеми” – в смислі? Я так розумію, це флот, а не родинний політ, де мамка приховує від дітей головний біль, бо все одно нічим не поможуть. Як це – не казати капітану іншого корабля про таку загрозу?

Ну, і так, вийшло, що це лише динамічна зав’язка більшого твору.

Вітаю, авторе!

Написано вправно, проте про що? Це ж ви загнали героїню аж до Веги щоб вона просто розповіла історію. А я читач вимогливий, я хочу цю історію бачити на власні очі 😉 невідомо, ГГ приймала якусь участь у описаних подіях, чи просто переказує почуте/прочитане.

До речі, цікаво, якщо вона пережила події, то як вийшла в космос при таких перешкодах.

Назагал, настроями нагадало “Зорі у долонях” та “Галактики, як піщинки”. Проте, там спротив виглядав цілком органічно, логічно і послідовно.

Успіхів та наснаги!

Хм, з описів ДАКа мені здалося, що він не стільки робот, як штучний інтелект – у тексті жодного опису його вигляду чи дій, але він керує системами кімнат Лари. Коли так, то “робот” звучить не коректно.
Я так розумію, що Лара не дуже любить свою роботу і працює не надто сумлінно, якось знехотя навіть, хоча в неї ж є гарний стимул – повернення на Землю. 207-ий день каже сам за себе 😉
Суть оповідання, на жаль, від мене сховалася.

Успіхів!

Вітаю, авторе!

Оповідання цікаве, гарне. Є сюжет. Єдине – “а потім я помер” у фіналі перекреслює всі його плюси. Розумію, що третя особа просто не влазила в обсяг, проте це ж не вихід. Варто було пожертвувати якимись метафорами, десь скоротити.

Успіхів та наснаги!

Твір видався надзвичайно наївним і за змістом, і за формою. Про ставлення до лікарів і дивовижу із підрахунком років уже сказали.

Іще ось, що мене відверто здивувало.
“Вони обоє цікавилися космосом, SpaseX, наукою і, що вже гріха таїти, в них би були надзвичайно розумненькі діточки. Джулія часто думала про сімейне щастя в Україні”.
Не можу відповідати за всіх людей, але з якого дива дівчина, яка потрапила на такий потужний проект, ще й в такому молодому віці, буде мріяти про діточок і сімейне щастя саме на цьому періоді життя? Такі люди зазвичай горять роботою і цим не переймаються.

Гагага, нарешті! Це мій фаворит.
Людина в масці Гагаріна, банки з пивом до тяги і вшшууух читала чоловіку вголос.
Дякую авторові, поволала як слід!

Аматор та Мандрівник, дякую що відгукнулися) Мандрівник, знову ж таки, єдине, що можу відповісти – щоб дати відповідь на всі питання, не вистачило знаків. Але мені здається, що необхідність поселення на чужій планеті можна додумати – наприклад, це єдина планета, яку можна тераформувати, абощо.

Ох, важкенький текст.
До ідеї підвели аж в самому кінці, попередній текст на те не грає.
Спробуйте почитати про принцип “показуй, а не розказуй”.

Успіхів!

Що ж, доведеться бути третім читачем, якому не припала до душі кінцівка 🙂 Саме у цьому оповіданні мені такий прийом здається недоречним, бо закінчення виглядає обірваним, а не загадковим. Воно не дає змоги будувати теорії і здогадки – те, чого автор, наскільки я розумію з коментарів, хотів, – бо для того, щоб спекулювати про розгадку, потрібні натяки на неї. А натяків немає, або ж вони неочевидні, принаймні, для мене. У результаті, коли у тексті відсутні підказки, у якості відповіді на загадку можна підставити будь-що – і це вбиває цікавість. Адже читачу (принаймні, частині читачів) подобається відчувати себе детективом, міркувати над натяками і твістами, а тут такої можливості забракло.
Що хотілося б відмітити – так це мову і діалоги. Стиль чіпляє і змушує читати далі 🙂 Хоча, як на мене, першу сцену варто було б трохи розширити, адже командир корабля спочатку сам же відмічає, що з ним зв’язався новобранець, а потім беззастережно вірить йому з приводу відкриття нової планети. Хоч би подумки засумнівався і попросив старших колег перевірити дані, перш ніж летіти за координатами, чи що 🙂

Вітаю, авторе!

Хлопець намагається знайти себе. Ідея не нова, звісно, скільки вже себе шукали в різних місцях. Мені чомусь Рей згадалася із ЗВ з купою своїх відображень 🙂 Подача матеріалу дещо сумбурна, плутанина з часами, він то намагався, то бачить; замок то скляний, то крижаний.

Фантприпущення доволі умовне – якщо дія відбувається в уяві хлопчика – то це не фантастика. Якщо ж цей замок справді існує, це б варто зазначити.

Успіхів та наснаги!

Даруйте, авторе_ко, але як на мене забагато духу “Стар Треку”, що стосується персонажів. Окремо вони б не викликали у мене подібних асоціацій, але два цих архетипи разом складають надто впізнаваний тандем. Він в принципі популярний та зустрічається у нф (і не лише) дуже часто,та найвідоміший такий дует для мене стартреківський.
Три чверті тексту дають читачу лише одну важливу інформацію – персонажі шукають крихти історії людства. Все решта читається жваво, легко, цікаво, але здається дещо зайвим, адже характер персонажів, їхні вподобання (літературні чи романтичні) не впливають на сюжет. Оповідання могло б бути частиною більшого тексту, в такому разі, воно – чудовий початок, але для мініатюри три чверті діалогів, не пов’язаних з подальними подіями, забагато, на мою думку.
Загалом враження приємне.
Удачі на конкурсі!

“сиділа навколішки перед мольбертом біля каміна і малювала картину спеціальними рідкими нитками , що витікали з чогось на зразок кулькової ручки (прототипом можна назвати відомі років з двісті назад рідкі цвяхи)”

Називається триде-олівець. 17 баксів на Аліекспресі.)

“..і змінювали колір залежно від настрою автора” .
– а на хіба? Що ним таким можна передбачувано намалювати?..

Композиційно прийом “все це вона пригадала за мить” має дуже наївний вигляд.
Концепція дико сумна. Виходить, чоловіки ніколи не приймуть рівність статей, вони прагнуть лише мовчазного служіння.

Загалом здалося, що в короткий твір намагалися вкласти забагато всього, тому вийшов переказ.

От знаєте, не можу сказати, що твір викликав у мене шалений екстаз, і обговорювати вживання речовин і адекватність такої метафори відмови від експансії аж ніяк не хочу.
Але! На відміну від багатьох текстів групи, тут хоч є історія, яку можна обговорити.

Прочитала вчора, сьогодні відркрила й не могла згадати, про що ця історія.
Персонажі подолали якийсь рубіж, видобули з себе астральні тіла?.. Це настільки “уривок”, що ні героями, ні подією не встигаєш перейнятися.

Відповідь Лісовику:
Дуже дякую за слушну пораду. Це для мене надзвичайно важливо! Взято на озброєння.

Спасибі, що прочитали мій твір та порадили гарну річ.

Дякую від душі!

Відповідь Мандрівнику:

Дуже дякую за позитивний коментар! На душі солодко від ваших слів. Щодо термінів – врахую в майбутньому!

Спасибі вам, що приділили моєму твору увагу та написали красивий відгук!