Ваші дракони вийшли аж надто фантастичними) турбіни за спинами, можливість ковтати ракети… Я, звісно, розумію, що це фантастика, але для мене трохи перебір із супер здібностями)
Ram Raven, повністю з вами згоден. В мене вийшов скоріш якась науково популярна подорож до чорної діри ніж художне оповідання. Не маю достатньо навичок.
З усього оповідання сподобався фінал. Але якби не потрібно було оцінювати оповідання, уся та довга і нудна біографія мене б змусила кинути читати задовго до фіналу, тим паче що то біографія персонажа, який на початку оповідання вже заявлений мертвим. Дуже не вистачало хоч якоїсь динаміки в тексті, якоїсь дії, а то більшість тексту вийшла вторинна – я читаю, як ГГ читає про третю людину.
Видно цікавий сюжет, складну ідею, але реалізація вийшла не дуже вдалою. Дуже багато усього намішано, складний до сприйняття стиль, і місцями потрібна вичитка. Було б цікаво почитати повноцінну роботу в більшому об’ємі, добре вичитанну, а тут не вистачило місця і часу, щоб повністю розкритись.
Дуже класний задум, зробити ніби паралель між часами, нашим та майбутнім, щоб вивчити як те що відбувалось навіть за сотню років тому, впливає на людей, який дає їм майнсет, в чому робить сильніше.
До того ж цікаво помріяти та подивитись на наше будення за мабутнього. Та що “треба та можна полагатись тільки на себе та близьких людей” все ще актуально навіть для наших правнучок.
Та мабуть тут мені не хватило трішки фокусу в історії. Трішки поясню. Ось якщо про центральну подію, конфлікт, якщо прям все-все відкинути без чого історія не буде історією, то вона полягає в тому, що супутниця Орисі зламалась в критичний момент, а сама Орися ні, бо проходила підготовку. Та весь текст до цього повинен підготувати читача до цього, щоб коли конфлікт завершився (вони вийшли), в читача була правильна думка в голові. Чому героїні вибрались? Тому що Орися не втратила глузд та в неї були знання якій їй допомогли. Про що це говорить читачу? Є два варіанти, на які мене налаштовує текст: “складні часи породжують сильних людей, якщо ти сильний ти повинен робити сильним інших, брати відповідальність за світ навколо на себе та піклуватись про слабких” чи “Україна кращша країна! В нас все краще! Ми самі сильні та круті та нам всі заздрять!”
Через те що на початку йде дуже довга експозиція, де референси до України для мене не грають майже ніякої ролі в сюжеті, окрім рисовки картини мабутнього, це відчувається якщо чесно, як фан-сервіс. Та через це в моменті вже коли звʼязок головної героїні з бабусею починає грати роль, я вже читаю з відчуттям що мене кормлять патрітизмом. Як на мене, не дивлячись на те що всі відсилки дуже гарно вплетені в історію та мають сенс, я думаю, якщо їх було б менше, то загалом це викликало б більше позитивних емоції щодо тієї України минулого. Бо її навіть так багато, що здається що майбутьне вже живе минулим, а це трішки сумно. Якщо ж стільки багато відсилок залишати, я як читач, хотів би бачити їх не просто вплетеними в довкілля, тематику чи розмови. А напряму вліяти на сюжет.
Наприклад, той факт що Монік не попала в інститут, грало роль не тільки в тому що вона не знайшла ефективний кут для різаку, а наприклад, щоб вона через це як раз й стався обвал, бо в неї нема ні досвіду, ні освіти. Орися говорить про українських пісьменників, нехай вона прочитає їй щось з електроної книжки яку носить з собою, поки вони чекають на допомогу та це заспокоїть Монік. Та все таке інше. Без цього воно виглядає мені штучно.
Цікава ідея. Реалізація теж непогана, хіба що я не зрозумів важливість флешбека* про місце у літаку, хоча йому приділяється багато обʼєму.
Думаю, оповідання мало називатися “Найкращий зі світів”, бо “кращий” – це вищий ступінь до прикметника “гарний”, тобто “кращий” – це “більш гарний (ніж щось)”, а не “найбільш гарний”. Кращий – це better, a не best.
* – флешбек в оповіданні про подорожі в часі – це кльово.
Ну, коли читав, то подумав, що вже не сприймаю інфу. Перечитав вдруге. Тоді коментарі. Власне, нічого й додати. Начебто щось цікаве, але збагнути, що і як відбувається мені не вдалось.
Починати оповідання з інфодампу (навіть «замаскованого» діалогом) – не найкраща ідея. Пацієнт вже 4 роки лікується і йому потрібно проговорити з лікарем оце усе прямо зараз?
Враження, що ніби статтю у вікіпедії прочитала. А під кінець залишилося питання «І шо?», на яке не знаходжу відповіді.
Вибачте, але «не вірю». До самої ідеї твору придиратися не буду (нехай це буде фантастичне припущення), але до у поведінці персонажів геть відсутня логіка. Вони летіли 24 роки, 8 місяців і 21 день (!) І за весь той час вони жодного разу не поговорили? У Яна за цей час не виникнуло жодної підозри? Під кінець він питає себе «Цікаво, кого з дівчат призначили мені в пару?». Серйозно? Він провів з цими дівчатами майже 25 років. Вони не змогли визначитися? Одна справа, якби вони провели цей час у стані сну і щойно прокинулись, а так…
Ну і окреме зауваження до аварії. Те, що корабель зламався – ок (все-таки недобудований), але цей недобудований корабель провів майже 25 років у відкритому космосі – ось в це вже не дуже віриться.
Дякую, дякую! Сам довго думав, над тим “удача” чи все ж таки “вдача”. Дякую, що ви всі звернули на це увагу. Дякую за пояснення! На рахунок вичитки та редактури – однозначно так! Нажаль немає власного редактора, але він безумновно мені потрібен, як повітря. Всім дякую за те, що ознайомились із мої першим оповіданням у фантастичному сеттінгу! Дякую, друзі за критику! Все приймаю, буду виправляти у подальшій творчості! Ви найкращі! Всім “удачі”!
Назва зацікавила, але, на жаль, вона залишилась найяскравішою частиною оповідання. Виглядає так, що твір писався не під цей конкурс, бо тут повне непопадання що по жанру (наукова фантастика), що по темі.
Саме оповідання схоже на типовий горор-жахастик із злитим фіналом
Важко вболівати за персонажа, основна мета якого – креативно суїциднутись. Так, як читач, я розумію, що він це робить не від нудного життя, а тому що не в змозі пережити втрату родини. І це сумно. Yes, very sad, anyway… ГГ вже обрав свій шлях, він змирився з ним, він не проходить ніяку арку, від його самогубства нічого не залежить (ані порятунок інших, ані загроза для них). Будьмо відверті, його судження “ну, якщо я виживу, то зможу дізнатись щось нове” – тільки романтизація загибелі.
Фінальна цитата “Таке ніщо, де навіть я тут хтось.” – звучить, але на фоні всього оповідання, на жаль, не провокує жодних більших роздумів (ну, або я тупий просто). На мою думку, оповідання було б значно цікавішим, якби піднімало моральні чи психологічні питання, а не фокусувалось на очевидному з моменту появи скафандра твісті.
Історія залишає приємний післясмак. Чомусь згадалося музичне відео Up&Up від Coldplay і епізод Zima Blue. Як на мене, оцей прошарок з детективом, котрий читає матеріали, вкрав у нас ті знаки, які б розповіли більше про самого митця і його дружину.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!
Оповідання має цікаву концепцію, але от реалізація, як на мене, підкачує. По-перше, пунктуація та вичитка. По-друге, світ іншого тисячоліття занадто невиразний і “звичайний”, тобто досі існує інститут науки, квартири тощо. По суті, не було б жодної відмінності, якби події відбувались не в іншому тисячолітті, а через, наприклад, 20 років після робо-війни ХХІ-го століття. По-третє, є деталі, які згадані не зрозуміло навіщо, наприклад “особливі” творці андроїда. Хто вони, чому “особливі”, яке це має вплив на саме оповідання – неясно. Інфо-дапм від андроїда наприкінці – це окремі граблі, які міцно ліплять читача по лобі ще раніше, ніж фейспалм.
Насамкінець, для того, щоб створити відчуття чужорідної логіки, недостатньо просто зробити щось лихим, бо тому що. Це треба пояснювати, або хоча б натякати на витоки цієї чужорідної логіки. Навіщо андроїду було вбивати всю сім’ю професора? Щоби що? Якщо його мета – повернутись на “батьківщину”, то міг би вже сто разів утекти після того, як випроводив професора з інституту (чи де він там працював).
Підсумовуючи, або це частина більшого задуму і більшого світу, або оповідання непропрацьоване, хоч потенціал й був.
Якщо це позаземна колонія, то дуже цікаво дізнатись як колоністи, серед яких мали переважати найпрогресивніші представники людства, могли докотититись до релігійного фанатизму рівня середніх віків.
Від Катерина на Кажуть, тут жили дракони
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:27 pm
Від Автор на Петля (16+)
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:20 pm
Від Автор на Петля (16+)
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:19 pm
Від Grumpy granny на Місток крізь небо
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:12 pm
Від Раст на Лабіринт Вінчестер
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:03 pm
Від Андрій А. на Шахта на Місяці
Перейти до коментаря2025/02/26 at 6:02 pm
Від О на Кращий зі світів
Перейти до коментаря2025/02/26 at 5:51 pm
Від Спайро на Впасти (16+)
Перейти до коментаря2025/02/26 at 5:27 pm
Від Rem Raven на Право «Я»
Перейти до коментаря2025/02/26 at 4:52 pm
Від canzano на Пластичність думки
Перейти до коментаря2025/02/26 at 4:49 pm
Від canzano на Остання спроба
Перейти до коментаря2025/02/26 at 4:37 pm
Від Автор на Електронна вдача
Перейти до коментаря2025/02/26 at 4:36 pm
Від Спайро на Вибір архонта
Перейти до коментаря2025/02/26 at 4:21 pm
Від canzano на Отакенна морда!
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:54 pm
Від Rem Raven на Петля (16+)
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:39 pm
Від Фоцена вакіта на Місток крізь небо
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:33 pm
Від Jogo Deus на Причина апокаліпсису
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:32 pm
Від Rem Raven на Особливий андроїд (16+)
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:19 pm
Від Jogo Deus на Останній рубіж
Перейти до коментаря2025/02/26 at 3:08 pm
Від Jogo Deus на Останній ковчег
Перейти до коментаря2025/02/26 at 2:58 pm