Коментарі

так. бо поспішав відправити і не встиг нормально вичитати. часта вада аматорів і новачків навіть зі стажем

Написано ДУЖЕ добре, гарні описи ,але не розумію у чому тут наукова фантастика та яка ідея оповіді.

Постапокаліптична наукова фантастика / Хорор / Темне фентезі – саме таку характеристику дав ШІ.

Але де ви бачили антропоморфних тарганів із власним світоглядом? Чи це не фантастичне припущення?

Щодо безвиграшного сценарію – він тут розкритий у всій красі. При всій повазі до шановного панства!

По-перше, походи тарганів за їжею зазвичай завершуються їхньою загибеллю від людського капця.
По-друге, чи помітили ви, що таргани пережили всіх, або майже всіх? У довгостроковій перспективі це безвиграшний сценарій для людства – ми зникнемо, а вони залишаться.

Отже, я заклав дві думки:
У короткостроковій перспективі таргани приречені, адже їхні вилазки на кухню рідко закінчуються успіхом.
У довгостроковій перспективі – вже людина не має шансів, бо цивілізація зникне, а таргани переживуть усе.

А чи здатні вони не просто виживати, а збагнути цей світ, навіть сформувати релігійне сприйняття власного існування? Ось це і є головне фантастичне припущення твору.

Пану “О”
Оповідання назвав саме так, як хотів.
Пані Катерині
Мініатюри за своєю суттю повинні залишати багато місця для обдумування. Тобто можна все розповісти й прямим текстом, але мені цікаво читати (і писати) твори де значна частина відповідей залишається для читача.
Пану Ванку
Всі питання задані вірно, відповіді на них – теж частина твору.

Ну… прочитав

прочитав. Плюс за оптимізм

Про тестування конструктори звісно не чули. Ну то пів біди. Але навіщо тягнути з собою заморожених колоністів (та й екіпаж) якщо у випадку вдалого розгортання телепортаційного кільця їх туди можна доставити ним? А у випадку невдалого їх врятувати не вийде?
Ну й до “аж такого” потоку астероїдів питання: адже планета за визначенням розчищає навколо себе простір.
Але плюс за оптимізм.

Про тарганів здогадався на половині десь. Оповідання уваги варте. Проте наскільки воно відноситься до конкурсу – не зрозуміло

прочитав

Вітаю, дякую за відгук! Не думав приймати участь в обговоренні, але не можу пройти повз такі фахові коментарі 🙂
Пане Ал, радий, що вам були цікавими принаймні кілька абзаців. Але якщо я правильно зрозумів, що саме вам сподобалось, то це не основний конфлікт оповідання. Основна ідея це внутрішній конфлікт, і кожен абзац працює саме на нього. Фінальний твіст то лише останній цвях у безнадійне положення героя, який не може забутись навіть у смерті. Розкрити цей цвях у межах оповідання… не думаю, що це можна добре зробити. Навіть у таких метрів як Грег Ітен у цілому романі Сходи Шильда тема квантового безсмертя, на мою думку, розкривається не дуже. А в межах мініатюри вийде максимум кітч типу квантоманії від марвел 🙂
Щодо боротьби Прометея та ГГ, то в мене були моменти типу діставання щупом шматка їжі з дихальних шляхів, але я свідомо порізав: часи складні, не хочеться зайвий раз тригерити людей графічними сценами самогубств. Не у всіх є свій Прометей, аби вчасно відкачати, на жаль.

Пане(і) Rem Rawen, арка героя може бути і пласка, це теж нормально. Тут арка розірвана в часі та перемішана послідовність, тому може не одразу зчитуватись, але вона виразна. Окрім архіплоту можуть бути й інші структури, якщо вже впихувати моє оповідання в певні фрейми, то в тут скоріш суміш антиплоту та мініплоту.
Стрибки в нарації та вкраплення третьої обмеженої особи в другу — так, це один із елементів, що має працювати на поступове божевілля героя. Дуже радий, що принаймні одна людина це зчитала, значить експеримент вдалий)

Не сподобалось. З усього виділю сюжетотворчу помилку: чомусь вважається, що штучний інтелект і всякі роботи логічні беземоційні дуже розумні і не розуміють емоцій. Практика показує, що саме емоції вони уже досконало імітують та відтворюють, а от з логікою проблеми.
Тобто світ оповідання прямо дисонує із тим, що я бачу навколо.
З літературного погляду твір переускладнений як для мініатюри.

Технічно добре виконане оповідання й читається приємно, але в мене теж лишилося чимало питань й про місце в літаку (нащо було) й чого головний герой взагалі хотів убити Спостерігача.

Ну початок хороший. А от кінцівка не дуже – не по задуму, а по реалізації.
Що оскільки сам вивчав сюжети падіння в чорну діру, то маю наукові зауваження, але з літературного погляду вони несуттєві.
Шкода що не було описів багатьох цікавих та контрінтуїтивних ефектів під час падіння.
Успіхів.

Прочитав.
Трохи Шеклі нагадує. Джин був би кращим.
Також опис світу трохи дисонує зі змістом, зі згадки про тих енергоїдів варто було б почати оповідання.
Успіхів.

Прочитав.

Вітаю, пане Расте! Гадаю, що аерофлори дійсно живляться енергією інших створінь/об’єктів, але від людини беруть дещо більше – психічну енергію, можливо, свідомість, спогади, те чого більшає з роками. Цю концепцію однозначно треба докрутити та пояснити, в цьому обсязі, на жаль, тісно.
Щодо капітана: він хотів спокуситися, то й спокусився. Підсвідомо прагнув почути той голос, тут бракує пояснення, ви правильно зауважили, не завадила б глава з його роздумами та сумнівами, ваганнями. Може допишу після конкурсу)

> Бо щось маю нехороше передчуття щодо напіврозумних технологій і суто людських стратегій

Я теж, авторе, я теж. І хата в селі не виглядає вже таким аж поганим варіантом.

Найкраще в групі, однозначно.

Ще одне оповідання з шаленим потенціалом, але недосконалою реалізацією.

Текст більше нагадує замітку в радянській газеті, де розповідають про подвиги піонерів, які почистили море разом зі старим дідом. Фраза “Молодь квапливо побігла до нього, і Харалампій вперше за ці кляті роки спромігся на щиру і справжню усмішку.” якраз ідеально туди вписується.

Але сетінг який!

Умовна постапокаліптика, людина, що лишилася незважаючи ні на що. Легкий фльор екзотичності за рахунок грецького походження, але разом з тим лишаючись в рамках реалізму – такі поселення там дійсно є. Фантастика ближнього бою, проблеми, які вирішувати треба вже зараз, однозначний плюс. Образи моря, яке було живим і стало Мертвим – це теж круто.

Трошки допрацювати, додати інтриги, додати розвиток героя (або принаймні стосунків між героями), викладати інформацію менш в лоб, відшліфувати другу половину, і взагалі гарно буде.

Одне з тих небагатьох в групі, що зачепили.

Чесно, авторе, нічого там не нявкає для стороннього спостерігача, який не в курсі ваших задумів. І це проблема вашого тексту, а не нашого сприйняття, на жаль. У вас підсвічується в оповіді стільки всього, що не зрозуміло, на чому акцент, що є головним. Мабуть, там геніальний задум, але, як писали вище, він просто захаращений. Спробуйте виділити основне і переписати якось.

Це так виглядає дисоціативний розлад ідентисності? Я розумію, що тут усе мало бути дуже депресивним, але якщо героїня ніяк не може боротися і програє, це не дуже цікаво з драматургічної точки зору. Весь час одна й та сама нота, жодних перепадів.