Коментарі

Відповідь Спостерігачу:

Щодо імбіцилів:
Дійсно, під час скорочення я необачно вирізала абзац, де описувалося про воєнний переворот в деяких державах на Землі.
Таким чином поведінка поганців дійсно набула ознак олігофренії.

Однак, помилка допущена в зв’язку з технічними причинами.

Дякую.

Людоїдоїд, дякую за влучні зауваження. Мені є над чим працювати, старатимусь вдосконалюватися.

Це не 3Д олівець – він не вишиває нитками))) Це все-таки про майбутню – включіть фантазію)) Хоча, можливо, у Вашому випадку – “Та на хіба?”))
І так, комусь – забагато, комусь – замало) Хто скільки вмістити здатен…

Загалом історія хороша, лишила позитивні емоції, але приділіть увагу таким моментам:
1. “Смерть фізичної оболонки в наш час ще не означає повного зникнення… я увімкнув пісню”, тоді чому хтось має успадкувати все твоє майно, якщо ти ще здатен ним свідомо користуватися та розпоряджатися? Наскільки пам’ятаю, у реальності навіть майном психічно хворих та людей у стані овоча, не завжди можна розпоряджатися без їх дозволу.
2.”Заповіт було виконано, і Жук успадкував усе моє майно…” А жадібні родичі не розуміли, що так буде? Чи їх лінь аж настільки більше жадоби? То чому вони взагалі приходили спадок ділити?
3. Кліше заради кліше. Для сюжету чи унікальності світу ціна нульова:”Пролітаючи повз Матір Землю, що тепер була безлюдним чорним звалищем, я гірко зітхнув, проклинаючи древніх людей, які заради наживи зруйнували власний дім, вигнавши своїх дітей на космічні станції і прирікши на століття страждань у невагомості.”
4. “Жук сидів у кріслі другого пілота, запускаючи основний двигун для міжгалактичних переходів.” – Якщо він “не був представником чистих чи генетично-деформованих порід” то як песик був настільки розумним, прямоходячим та вправним?! У нього ж лапки від природи!!!)

“… Це прозвучить дивно, однак, інша транспортна діада несподівано почала переслідування та цілеспрямоване бомбардування нашого корабля …” Ще один тві р в якому в космофлот набирають імбіцилів по оголошеннях.
У вас надзвичайна ситуація не нормальна поведінка. А ми давате порендимо про рівні телеметрії великого радиусу які, за якимось перляком, виведні на консолі капітана…

У мене двоякий післясмак.
З однієї сторони, написано гарно, ідея “не кидати своїх” – чудова, союз Землі з іншими планетами – оригінально і цікаво.
А з іншої весь сюжет побудований на конфлікті і суперечці, мені не вистачило саме подій…

Штучні діалоги, з присмаком дешевого театру, сильно псують враження від задуму. І заважають читати.
Перша ж сцена виає в учасниках підлітків 13-14 років які грають у дорослих. І доречі де наряд по за чергою за засмідчення важливого каналу?
Невідома планета? У космосі?? З діамантів???.
В космофлоті це зветься вівторок. Закиунли маяк, занесли в каталог і попленталися далі. Хай поітм флот розмірковує варта вона уваги чи ні. Після 40 палнет з золота та 50 планет з наднизьким рівнем радіації.

Яка сумна історія. Дівчинка навіть не здогадується, що колись всі помруть і вона залишиться одна. А потім і вона помре, так і не долетівши до омріяної планети на інший край галактики.

Але написано гарно, сподобалось.

Породиста фантастика, світ добре зроблений, логічний але є 2 серйозні проблеми:
1 Не чіпляє й схоже не одного мене. (Почитун, Риба-зеленуха)
2 Кінцівка не дає задоволення. Відчуття, наче після непоганого побачення ти привів дівчину до себе, відбулась пари поцілунків, а потім вона повернулась до стіни і захропіла…
Якщо це “Заділ на продовження”, то, наскільки пам’ятаю, конкурс вимагає завершеного, самостійного твору.

“спрямованої на п’ятнадцять тисяч кілометрів у глибину космосу” === “спрямований у глибину двору від дверей дому до лавочки біля під’їзду”.
А назагал коментар Людоїда читати цікавіше.

Дякую, мурмурандо прикрашають оповідь, безперечно

Форель, дякую за зауваження і коментар, звичайно хотілось показати не погану роботу Лари, а складність самої задачі: знайти порозуміння між двома спільнотами людей, які навіть не справжні господарі у цьому світі. Лара знає їм вартість, але у неї є мета, яка змушує її сидіти на цій станції і працювати далі. Мені ситуація видається майже безнадійною, але завжди є надія на людський фактор, який таки переможе цинізм ситуації. Але звичайно все це має бути зрозуміло з тексту оповідання, а не з моїх пояснень, тому мені є над чим працювати далі)
І вам успіхів!

Вітаю, авторе!

Відчуття неоднозначні. Написано добре, читалося з цікавістю. Проте, тут більше не суд, а катівня якась. Суд виніс рішення. А як же право на апеляцію? А якщо суд помилився? До речі, а навіщо суду визнання провини? Є певні факти, на основі яких має виноситися вирок. А тут складається враження, що визнання-невизнання може вплинути на вирок.

Успіхів та наснаги!

Поетична смерть. Цікаво як життя цілої планети вирішила політика та економіка, хоча нічого дивного 🙂 . Твір цікавий. Не знаю, про що ще сказати 🙂

Вітаю, авторе!

Гарне оповідання, з ідеєю, з історією. З конфліктом, врешті. Насправді, сумно, що ми аж настільки (спойлер), що готові жертвувати життям через це.

Нелогічною видалася поведінка сина. За таких умов він мав проконтролювати до останнього, стояти біля шлюзу шатлу, аж поки той не полетить. І лише тоді відлетіти сам.

До матері зауваг немає, вона достовірна.

Ідея емоційної гравітації цікава.

Успіхів та наснаги!

Відповідь Рибі-зеленусі:
Дякую за слушні зауваження. По-суті, вони об’єктивні й дуже корисні!

Щодо бухтіння капітана:
Люди схильні до рефлексії та світлих спогадів. Невже вам ні разу не розповідали історій про свою першу любов, студентські роки тощо? На мою думку, це повинно було розкрити їх доброзичливі стосунки. Однак, враховуючи, что вийшов ефект “як драсьті” я звернула на це увагу і буду підходити до подібних речей більш обмірковано. Дякую.

Щодо “не казати”:
В моїй уяві Дейзі була елітним пілотом, ранг якого дозволяв провертати такі штуки. Однак, я мала б написати в тексті про її наказ нижчому за званням пілоту, а не про прохання щодо приховування інформації. Тоді б питання відпали самі собою. В рамках конкурсу виправити цей промах неможливо, однак, я врахую це в подальшому. Спасибі вам велике за слушну думку.

Щиро дякую за те, що дали такі чудові рекомендації!
Успіхів на конкурсі!

Перше, що відволікло мою увагу від сюжету, це дисонанс імен персонажів і світу, в якому вони живуть, тому що в тому світі є весілля в кредит і ВУЗи, значно більше характерні не для Алекса та Ніка, а для Саші та Колі (всі збіги імен з реальними особами випадкові (с) 😀 )
Описи космічної подорожі та подій на планеті занадто загальні, хочеться хоч трохи технічності в плані термінів, вони значно додають тексту реалістичності.
Сумно, що керівництво експедицій використовує людей як замінний, нескінченний ресурс і кидає їх на планету, як у воду – давай, пливи, пощастить – то випливеш. Ні підготовки, ні координат планети (астронавти здивувалися, коли побачили її, отже, навіть не знали, де саме вона знаходиться). Ані зондів, ані сканерів, щоб убезпечити людей та зібрати інформацію, перш ніж кидати їх у невідоме. Не кажучи вже про гори грошей, які знадобляться, щоб зібрати та відправити наступну експедицію. Чи в цьому й полягає вся фішка? Спонсор експедицій спеціально вимагає, щоб астронавтам влаштовували “Голодні ігри”? Може, й ставки з друзями робить. А що, це було б цікаво 🙂 Коли що, лишаю цей сюжет зі спонсором за собою. Аж сподобався.
Успіхів на конкурсі!

Щось таке шекспірівське. Написано надзвичайно легко, а читається, просто вау. Хоча діалог на початку видався трохи натягнутим, наче сам автор диктує, що кому казати. Якщо це найкращій музичній твір Дена, то чомусь мало радості в його словах, коли він його закінчив, тим паче, що під цей шедевр має танцювати його дружина, яка завжди дивує його. Але це вже смаковщина 🙂 Ну про кінцівку вже писали, якби якось дотягнути, було б відмінно 🙂

Дуже легко і без здивувань сприйняв головний герой новину, що на його кораблі повстанці. Адже його бесмертя насправді в довгому житті, а не в неможливості померти. Тому його мало б занепокоїти, а раптом на кораблі вже також встановлено вибухівку, або ж повстанці вб’ють екіпаж і захоплять корабель у своє користування. Адже до цього йому, як виявилось, всі брехали.
Нелогічно ще й те, чому раптом повстанець так пройнявся довірою до головного героя, що вирішив відразу все викласти.
А з фіналом все ок, ніякої незавершенності я не помітив.

Лекція на початку – теж копну автора за це, нудно.

Капітан дивний дядько: у нього тут робота, а він бухтить шось про якусь Дейзі, провантажує офіцера чи там коого особистими спогадами, як драсьті.
І оцей фінт типу “вони просили вам не казати, що в них проблеми” – в смислі? Я так розумію, це флот, а не родинний політ, де мамка приховує від дітей головний біль, бо все одно нічим не поможуть. Як це – не казати капітану іншого корабля про таку загрозу?

Ну, і так, вийшло, що це лише динамічна зав’язка більшого твору.