Коментарі

Історія залишає приємний післясмак. Чомусь згадалося музичне відео Up&Up від Coldplay і епізод Zima Blue. Як на мене, оцей прошарок з детективом, котрий читає матеріали, вкрав у нас ті знаки, які б розповіли більше про самого митця і його дружину.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Наділяючи машину людяністю, ми прирікаємо її робити людські помилки.

Оповідання має цікаву концепцію, але от реалізація, як на мене, підкачує. По-перше, пунктуація та вичитка. По-друге, світ іншого тисячоліття занадто невиразний і “звичайний”, тобто досі існує інститут науки, квартири тощо. По суті, не було б жодної відмінності, якби події відбувались не в іншому тисячолітті, а через, наприклад, 20 років після робо-війни ХХІ-го століття. По-третє, є деталі, які згадані не зрозуміло навіщо, наприклад “особливі” творці андроїда. Хто вони, чому “особливі”, яке це має вплив на саме оповідання – неясно. Інфо-дапм від андроїда наприкінці – це окремі граблі, які міцно ліплять читача по лобі ще раніше, ніж фейспалм.
Насамкінець, для того, щоб створити відчуття чужорідної логіки, недостатньо просто зробити щось лихим, бо тому що. Це треба пояснювати, або хоча б натякати на витоки цієї чужорідної логіки. Навіщо андроїду було вбивати всю сім’ю професора? Щоби що? Якщо його мета – повернутись на “батьківщину”, то міг би вже сто разів утекти після того, як випроводив професора з інституту (чи де він там працював).

Підсумовуючи, або це частина більшого задуму і більшого світу, або оповідання непропрацьоване, хоч потенціал й був.

А далі? Ніби подивився перші 15 хвилин фільму коли ще не відбувся спонукальний інцидент і у всіх все добре.

Якщо це позаземна колонія, то дуже цікаво дізнатись як колоністи, серед яких мали переважати найпрогресивніші представники людства, могли докотититись до релігійного фанатизму рівня середніх віків.

Вітаю, авторе! Додам коментар, бо щось їх геть мало. Цікава ідея, рівна оповідь. Далі спойлер.

Рішення Карини у самому фіналі напружило — яка ймовірність, що сестра у комі та із заплющеними очима відчує, що Карина відстібнулась? Ніби до того Карина показувалась виваженою та стриманою (навіть говорити з сестрою не хотіла, бо “який сенс”), а тут вона миттю ставить на кін власне життя. З одного боку, не дуже віриться, а з іншого, таки викликали емоції у читача. ))

Я не маю достатніх знань з астрофізики, тож приймаю всі примущення на віру, тут у мене жодних запитань. Стосовно системи зв’язку, цілком можна було додати, що “антена відламалася” від удару чи обладнання вийшло з ладу через певні електромагнітні явища. Розумію, що твір мав неабиякі обмеження через дозволену кількість знаків, але у мене виникло враження, що я потрапила в розв’язку історії, не отримавши нічогісінько перед тим. Момент самопожертви не викликав емоційного відгуку , бо я не знаю, хто цей герой, за ким він сумує, що трапилося з командою, через які муки їм довелося пройти (або, можливо, тому, що на конкурсі подібних завершень дуже багато і це замилює очі). Тож, замість трагічного дрейфу космічного корабля у відкритому космосі, читача зустрічає лише сухий запис у бортовому журналі. Гадаю, твір має потенціал, але, можливо, у цьому сеттингу авторові варто зосередитися на якомусь іншому моменті історії? От як, наприклад почували б себе люди, які півроку тому не встигли на евакуацію і вже кілька місяців живуть на покинутій планеті, просячи допомоги?
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Цікава ідея, вдало підібрані метафори. Самі персонажі мені не до душі, так само, як і бачення автором людства, але над цим оповіданням можна багато думати, а це дуже важливо. Тема “право вибору” завжди болюча, особливо зараз. Дякую авторові за те, що не побоявся її підняти, і бажаю успіху на конкурсі.

З точки зору сторітеллінгу я не можу знайти дійсно вагомих зауваг. Сюжет побудований вдало. Навіть попри малий відтинок часу, проведений з головними героями, я відчув емпатію до них. Так, сетинг знайомий, але, як на мене, тут ідея повністю зосереджена на знеціненні і водночас цінності скінченного життя заради майбутнього покоління, а не банальному “корпорації та капіталізм погані, ну їх”. По настрою дещо нагадало серію “Pop Squad” з “Love, death, robots”. Сильне оповідання.

Цікаве іронічне оповідання про “все було не так”. Фінал нічогенький. Але безвихідної ситуації не бачу. І Саваофові не вистачало цієї розмови для… чого? Ну, припустимо, вчені це все винесуть на загал, а уряди не прикриють швиденько – і що? Хто повірить? А якщо й повірять, то що? Ну, результат експерименту, але ж тепер ми живі й розумні істоти, можемо хоч в ср… іншу лабораторію того творця послати! Однак історія написана жваво, напруга тримається (а зробити це, коли багато “екранного часу” займають діалоги, дуже складно), і замислитись змушує, а це вже багато. Бажаю успіху на конкурсі!

Вона не повірила, що він “відчув”, бо сама має загострене право на чуття, компенсовані відсутністю слуху?
Можливо. А . можливо, зрілість душі, бо він пацан пацаном.
Дуже саспенсована оповідь, потіпує при читанні. А це чимала майстерність:))

Для М’яка Лапка, щиро дякую за прочитання і за відгук! Успіхів вам на конкурсі!

Дуже класний розбір актуальних деструктивних психологічних установок. Тим паче поданий з незвичного і мало дослідженого боку: ” роботи теж не всесильні”. Кожен має свій ресурс після якого просте “вперед, вперед, краще, більше” вже не працює.

Відповідь для Валерія Малахова
Дякую за Ваш коментар.
“Хорошенька”, от мені хотілося використати це слово, в українській літературі це слово є, якось мені воно з вуст Гг більше звучало ніж “гарненька”, чи “миленька”.
“Дівчина така хороша, що аж-аж” – колоритно звучить на мою думку.
Дякую!

А нині прогрессори не ті що раніше. Самі не вміють меча тримати, не знають звичаїв місцевих, да взагалі якось нехлюйськи ставляться до своєї міссії…

Люблю похвалити за хорошу річ.
Успіхів! Дякую за отримане задоволення – повіяло справжньою маленькою НФ.

Майстерно. Професійно. Технологічно. Футуристично.
Фінал не зрозумілий – і тому ставлюся до нього з розумінням.
Успіхів – думаю, текст уже один з… обраних.

При читанні, в голові ніяк не могло остаточно сформуватись враження від тексту. Аж у розділі з коментарями вийшло побачити потрібні слова: цікаве дійсно так і не почалося, і це просто потік думок.
З цього можна було зробити щось цікаве. Якщо б це було частинкою великого твору, якщо б ми були знайомі з цим персонажем, а потім спостерігали за тим, як він себе втрачає – це могло бути дійсно дуже цікаво. Але в такому вигляді, як це представлено тут – це не цікаво, беззмістовно і не викликає жодних співпереживань. Ми, як і головний персонаж, просто пасивні спостерігачі. Неважливо, що там і як там відбувається – все одно ніхто ні на що не впливає. І все занадто незрозуміло, щоб затягнути у цей вихор і зацікавити.

Якийсь нудний апокаліпсис маленької людини вийшов.
Герої живуть на смітнику, не мають мрій, але тим і щасливі. По радіо сказали, що завтра кінець світу- значить це правда. Ми маленькі люди, нічого зробити не можемо, тому покірно складемо лапки і тихенько помремо. Ні, звісно ми не будемо намагатися щось змінити, і навіть думати про те, щоб щось змінити не будемо. І навіть іншим пропонувати якось рятуватись чи думати про це ми не будемо, бо ж напевно усі такі маленькі люди без мрій чиє життя не варте не тільки рятувати, але й хоч маленький спалах емоцій продемонструвати з нагоди його закінчення.
По формі текст ніби не погано написаний, читається легко, тобто автор писати може, але зміст – сум, журба

Чесно кажучи, я трішки заплуталася: як на мене, заскладна форма подання для оповідання такого невеличкого обсягу. Проте мені сподобалося. Є русизм (“Обличчя __хорошенької__ дівчини), проте в цілому мова гарна. І є над чим поміркувати. Дякую за твір і бажаю успіху на конкурсі.