Коментарі

Дякую за відгуки!
Дійсно, це моє перше оповідання і я так захопився, що початкова версія була в два рази більшою. Довелося нещадно різати. АЛЕ навіть у початковій версії оповідання закінчується тим же що і тут. Просто там більше дається пояснення хто такі “безсмертні” і їх життя. Не обов’язково це оповідання повинно мати продовження, адже герой розповіді не повстанець, а безсмертний. Як коротко написано в оповіданні – головному герою байдуже що там відбувається на планеті. Він переживає за свій корабель, головне – позбавитись від незвичайних пасажирів на планеті прибуття і далі вести спокійно свій бізнес. Зорельот – це його рідний дім. Це мініатюра, сценка, замальовка про зіткнення двох різних світів – світу “безсмертного” та світу “планетарника”.

Вітаю, авторе!

За перемогу над кацапнею – 10 🙂 Не певен, правда, що нам особливо їхній Урал потрібен.
І знову образ українця заснований на заклішованих сало-огірок-горілка. І навіть успішний українець все одно не обходиться без цього. Власне, а як же еволюція уявлення про українця в принципі? Нічого не маю проти автентики, але такими темпами ми скоро дійдемо до екзоскелетів у формі шароварів та плазмових рушниць , стилізованих під шаблю у космодесантників.

Успіхів та наснаги!

Видно, що ви не байдужі до реальної проблеми в суспільстві, але сам текст ще не до кінця сформувався. Йому треба час дозріти. Головна проблема – картонність персонажів. Щоб була хімія має бути база. Розпишіть персонажів та дайте їм поговорити між собою, замість того, щоб засовувати необхідні сюжету фрази і факти до рота. Бог та Диявол не змушують, вони підлаштовують мотив і ставлять ставки. Вибір дій та слів має бути за персонажем, а не автором.

Вітаю, авторе!

Гарне оповідання, сподобалося. Звісно, хотілося б позитивного фіналу.

Мені от що незрозуміло – Торій знав, що Ян (спойлер)? Бо для мене тут ключове питання у вірі в героїв. Якщо знав, або хоча б підозрював – така його поведінка надто дивна.

Успіхів та наснаги!

Знову небозбувна бентега. Нумо писати позитивно, інакше нам не світить нічого ні в космосі, ні вдома на природі.
Наснаги.

Цілком не згоден з людиною, що використовує нік, схожий на мій))) Стерилізація емоцій досить популярна і не нова тема. Згадайте Еквілібріум, наприклад. Існує багато шляхів це впровадити. Автор каже як і чому це роблять, а текст про людину, яка вагається робити це чи ні.

Плюси: спокійне позитивне оповідання, завершеність.
Мінуси: відсутність драми, переобтяжена лекція.
Що можу порадити, лекції треба суміщати з описами, бажано порівняннями. Наприклад: “Віртуальна частинка – це наче кошеня, що чекає свого господаря…” І ваше оповідання вже набирає нових відтінкуів.
Успіхів та наснаги.

Вітаю, авторе!

Непогано, проте вийшло, що почали за здравіє, а закінчили за упокій. От навіщо стільки уваги акцентувалося на емоціях героїв, невимкнених емоційних блоках? Щоб в кінці сказати, що цибуля росте, бо ГГ… (не спойлеритиму 🙂 )

Успіхів та наснаги!

Кінець вражає. Кажете “це було перш за все викриття намісника як злочинця”? Так вони й не викрили його. Всі, хто знав таємницю, загинули у вибуху. Намісник з “донькою” стали мучениками, а про цілі террористів чи зізнання в гріхах ніхто й не почув. Цитуючи мульт “В гостях у Робінсонів” – план звісно хороший, але трохи не допрацьований. Загалом написано не погано. Атмосфера добре витримана і провалюється лише в моменті: “Ти хороша, але всеодно помреш, бо так треба… Начебто… Повторіть, а нащо всіх свідків підривати? … Ага, а себе тоді нащо? … Тут всі впевнені що так ми чогось реального досягнемо? … А, ну ок”.

Приєднуюся до попередніх коментаторів: цікаве рішення – поєднати сеттінги н.ф. та слов’янського фентезі, але є кілька моментів, які, як мені здається, потребують допрацювання.

По-перше, герої аж надто типові. Що старі воїни з їхніми жартами та грубуватими манерами, що талановитий, але скромний юнак, якому благоволить божество, що антагоніст, яка закликає свого супротивника приєднатися до неї.

По-друге, дійсно, помітно, що текст скорочували, і йому це не пішло на користь. Місцями не вистачає подробиць, як наприклад, із Ластівкою, коли вона просто пішла, почувши, що її коханий знову кудись летить. Можливо, лінію із дівчиною варто було б взагалі прибрати, бо особливої ролі вона не грає.

Окремий момент – фінал. На мою думку, Мара і цей весь епік із зірками тут зайвий, бо немає пояснень про антагоніста, її сили і мотивацію. Можливо, більш “приземлений” супротивник зайшов би тут краще і дозволив би простіше і зрозуміліше прописати і екшн, і почуття персонажів.

Загалом, ідея цікава і хотілося б глянути на оповідання в повному його обсязі. Успіхів!

Дуже цікаве та самобутнє оповідання. Читається легко, а уява одразу змальовує усі описані сцени. Поведінка персонажів також автентична, творчі натури вони дійсно такі, можуть не звертати увагу на важливе, замикаючись у своїх творчих поривах. Загалом сподобалося. Тільки наприкінці я не зовсім зрозумів, як комета пройшла навиліт корабля, а потім комета лише трохи змінила траєкторію зіштовхнувшись з пилинкою.-кораблем. У першому випадку, комета мала бути маленькою відносно корабля, у іншому – комета мала би бути у рази більшою за корабель, і тоді знищила б його повністю.

До Андрія. Бо то і є шароварщина, нажаль, так сталося завдяки пропаганді совєтів, але так воно є. В нашому уявлені закріпляється уявлення українця, як жертви або падлюки, а, насправді, скільки ти х же українських господарів боролися за свої господарства, піднімалися і проти колективізації і проти більшовизму!
Ніхто здається не писав, що тема погана, навпаки багато хто відмітив, що тема болюча і достойна, критика стосувалася саме способу, яким вона була викладена.

1. Не те, щоб смертельно, але якби всі колонії називали свою планету земля то, я думаю, всеодно була б різниця. У одних під час ізоляції акцент поміняється, як наприклад у Австралійців і вони зватимуть свій дім не “Земля”, а “Земеля” чи “Зелляма”. Грецьке слово “Варвар” в Київській Русі мало те саме значення, але звучало, як “Варяг”, хоч відстань до Візантії була не вилекою, а зв’язки міцними.
Також по аналогії з Америкою почнуть з’являтися назви типу “Нова Земля”, “Непізнана земля”, ” Наднова земля”, “Новонайдена Земля”, “Найновіша земля”, “Стара Земля”, “Перша земля” , “Перша не земля”, “Істинна земля”, “Наша земля”… Ну ви зрозуміли)) З часом напевне лишились би лише змінені види першої частини назви: “Істин”, “Новонай”, “Старозем”, “Непізля”, “Перемля”, “Першне” і т.д. + наврядчи реєстратори дозволять кожній прланеті довати одну й ту саму назву. Це ж бюрократичний хаос. Спробуй зрозуміти документ: Земля потребує допомоги у Землі. Причина – напад зі сторони коаліції Землі, Землі та Землі. Земля вже виконала свою обіцянку, а ви Земля все ще вагаєтеся…))

2. Боже, який сумний світ. Всі незаміжні)) Передчуваю любовний трикутник.

3. “…серце в нього забилося швидше, ніж цього потребував протокол чи їхня місія.” У протоколі й таке прописано?)) Не те, щоб вірний ляп, але повеселило.

4. “– Все просто! Це просто, як абракадабра! Це!.. Цей дурний місяць не знає, що він існує!
Місяць Альфа справно обертався довкола Земля-5, спричинюючи припливи і відпливи. Тоді як місяць Бета обертався, однак «забув», що він існує. У просторі без маси й впливу сил, він спав, і бачив Крістіну.” – У вас тут щось не правильно. Хлопець каже, що місяць спав і бачив Крістіну? Я би від такої інформації теж в шоці був))

5. Головна помилка – оповідання не закінчене, хоч у конкурсі вимагають повністю самостійний твір. Викиньте Крістіну й нічого не зміниться. Вся історія, це як два персонажі йдуть на якусь тусовку, а потім на брифінг місії, яка так і не починається. Кінцівка ні про що, та й нема її взагалі.

Якщо коротко. Непозбувна бентега. Звісно враховуючи кількість оповідань на конкурсі, дивуватися нічому. Тому раджу авторові хоч для тренування писати позитивно. Може зірок з неба не нахапаєте, але кожне позитивне оповідання, це сходинка із прірви депресивної непозбувної збентеги, у яку скотилася наша література.
Наснаги.

Прохання до всіх авторів. Не пишіть прологи та синопсиси до романів. Якщо оцінювати конкретно це оповідання, то воно не завершене. І сприймається саме як незавершене оповідання, а не оповідання із відкритою кінцівкою. Це дві суттєві різниці. А відтак вбачаю тут саме недопрацьовку автора. Тому, авторе, прохання на майбутнє, підготуйте собі щонайменше десять варіантів закінчення. Тут можна було викинути всіх у відкритий космос. Чи вбити “безсмертного” героя. Коротше, оповідання – це суттєво інша філософія. А романи – то від лукавого. Перші глави хороших романів – це самі по собі цікаві досить часто цікаві історії. А тут я зовсім не впевнений, що став би читати роман із подібним початком далі першого абзацу.
Звісно у всіх смаки різні і певні позитивні моменти в оповіданні є. Тому бажаю авторові наснаги у подальшій творчості.

Задумка цікава, сюжет легкий, але емпатичний. Герої симпатичні, антагоністи вдалі.
Мені трішки забракло якоїсь сильної кульмінації і завершення, щоб переживання за долю героїв змінилося полегшенням і усмішкою.

Успіхів!

Шановний, Аматоре, якби я хотів переходити на особистості, я б писав до когось особисто. Я ж написав про загальну тенденцію в Україні загалом, яка проглядається навіть на літературному конкурсі. Багато людей чомусь вважає описані в тексті елементи української культури “шароварщиною”. Я ж вважаю навпаки, що не варто соромитися та клеймити прояви української культури у літературі, тому що багато людей і нині так живуть і вважають це саме українським способом життя. Як на мене, безграмотність гірше, ніж опис у тексті українця, який п’є горілку та їсть борщ. А у цьому творі все добре, є сюжетна складова, є український колорит, є над чим замислитися та історичне підґрунтя, про яке варто пам’ятати. Тому я й виказав свою підтримку тексту та автору. Все інше – ваше особисте сприйняття.

Ці вікна!
“дивилася у вікно”, “дивилася крізь вікно”, “дивилася у вікно” — тричі в двох сусідніх абзацах. Нижче знову: “Дивлячись у вікно…”, “Усі підбігли до вікон і стали дивитися”.

Добре те, що добре скінчилося.
Але я, як параноїк, до останнього підозрювала, що в цьому ідеальному світі щось не так.

У оповіданні забагато суперечностей та нелогічностей, про деякі з них вже було згадано вище. Також не бачу загального напрямку сюжету. Хроніка подій, які викликають купу запитань та нерозуміння, але навіщо? Що автор хотів сказати цим оповіданням? Що космічне майбутнє людей – це стати космічними глистами? Це якось… дивно. Оригінальність ідеї – плюс. Але пропрацьованість та логічність цієї ідеї – величезний мінус.

До Андрія, по-перше, останній коментар схожий на перехід на особистості, і якщо вже так, то по-друге, я вважаю невід’ємною частиною української культури , наприклад, мазепинське барокко або український модерн (представники якого, до речі, не менш за селян постраждали на початку минулого сторіччя), але про це меньше говорять, то й меньше асоціацій. А борщ я люблю, горілку – не дуже, до свинок спокійно ставлюся. Ви зробили хибні висновки, якщо натякали на мій коментар, і щодо мого ставлення до подій з української історії, які стали основою цього оповідання. Якщо хочеться нам продовжувати повторювати власні помилки, можно і далі обмежуватись “борщем, свинками і горілкою”, але на мою думку українець – це набагато більше)