Коментарі

Пресвітле небо, кожен новий епізод – картинка, дуже чітко прописана кількома фразами. Я все те бачу – і підсвітку на волоссі, і той неймовірний паркур: дівчину з розкинутими як крила тремтячими руками. І відключення імплантів, і новий ранок. Це справді щось футуристично-нігілістичне, але дуже людське, бо бути для когось батарейкою чи світлом, чи натхненням – це було в усі часи.
Зачепило. Удачі, авторе!

Щиро дякую за відгуки.
Хлопець з вірусом повернувся на Землю хворим, там інкубаційний період три дні, а далі – лікування, яке закінчується летально. Спершу лікували як застуду. Потім почали досліджувати вірус, по ходу з’ясували що він не знайомий. Не зразу виявили джерело походження. Хлопець привіз жменьку замороженої космічної “малинки”. Хтось спробував. Зрештою розібралися і локалізували.
Вума Соломія заразилася від латентного носія вірусу. Довелося скоротити цей шматок, щоб увійти в конкурсні рамки.
Відвідувачі лікарні не їли десерт, тому що я не уявляю як можна щось їсти, забігши провідати хворого.
Гадаю, мутація вірусу почалася вже після першого контакту з людьми.
Погоджуюся, що є над чим працювати. Дякую!

Що ж, жалісливо, приємно, добре.
Цікаве поєднання теорії струн, мандрів у часі та як просто героїню визволено аби не застрягла в породі.
А порода то геологічна)) справжня…
Русизми проприбирайте, будь ласка.

Це зашифроване послання з фронту. Не маючи як дешифрувати, я ніц не зрозумів. Мабуть так і було задумано.
Сподіваюсь текст знайде свого адресата 🙂

Не знаю, чи закладав автор(ка) це навмисно, а чи ні, втім під час прочитання з голови ніяк не йшов “Старий і море”. Чи то загальний сетинг та персонаж схожі, чи Гемінгвеївська меланхолія “втраченого” покоління, але на відміну від нього – й надія в образах молоді. Чудове оповідання!

Добре. Детективи не дуже мені заходять, але добре. Успіху!

Оповідання написане непогано, проте занадто передбачувано: те, що герої помруть від голоду – це до тарологині не ходи, а от ні саспенсу, ні твісту так і не трапилось. М.С. Мазл влучно зауважив, що спроба з’їсти померлого (доволі типову для такої ситуації) докрутила б бодай якийсь горор-елемент сюди. Також мене здивувало, що ГГ досить довго як для людини, що голодую, зберігав досить ясну самосвідомість. Автор почав розповідати у щоденнику про симптоми голоду, замість демонструвати їх через розфокус свідомості та периферійні думки, що також додало б напруги.

P.S.: в США використовують формат дати MM/DD/YYYY, на крайняк ISO, але не європейський.

Оповідання написано вправно з точки зору громотності та сторітеллінгу. Героїня, хоч і типова, але належно прописана. Сподобались назви Завад: вони звучали свіжо у сетингу космічної опери. Чого ж забракло, то це нетипового конфлікту, та й відступ Наума лишає легке розчарування. Але оповідь хороша.

Звісно, я не автор, але запропонував би замінити Сонце на Зірку В231, а Землю — на планету з подібною технічною назвою. Це дозволить логічно додати інші деталі: пояс астероїдів, відсутність зв’язку, раптові спалахи зірки. Таким чином, це виглядатиме як колонія на тероподібній планеті, яка загине від спалаху рідної зірки, якщо не…

Звісно, це лише моя думка, але так, на мій погляд, буде ліпше.

Але ж Владе, взагалі я думав залишити те як персонажі опинились в даній ситуації за кадром.
Мені справді було важко знайти якусь золоту середину між проблемами які можна вирішити надто легко і тими котрі вирішити неможливо.
Я планував ще попрацювати над твором перед “офіційною” публікацією. Дякую що вказали вектор руху.

Нагадало оповідання про роботів Айзека Азімова. Є інтрига і цікаве пояснення, що ж то сталося з роботами, з іронічним нальотом. Окремо слід похвалити, що автор цілком реалізував свій задум у невеликому обсязі тексту.

Ні, ну робити головних героїв драконами це читерство. Всі люблять драконів : )
Автору явно забракло місця додати якийсь ширший фінал на один-два абзаци. І роль зниклої-віднайденої Іти майже нульова, порівняно з двома головними героями. Зате відповідність темі конкурсу 100% і є якась оригінальна світобудова. Ідея, що чим менше лишається лдей, тим сильніші вони стають, досить оптимістична. На їхній планеті треба лишити напис для ворогів “Не лізь – уб’є”.

Дуже цікаво. Чимось нагадує одну з серій “Чорного Дзеркала”. Чи навіть не одну. Особисто я також думаю що людину людиною робить і hardware і software. Однак чи вважати істоту без чогось одного живою – питання відкрите.

Що ж, це дійсно хороше оповідання. Хоч концепція не нова, от тільки акцент у ній актуальний як ніколи для нашої буденності. Мені це нагадало не тільки “Прибуття” та росіянську експансію, а радше китайську (бо хто вивчав їхню історію та культуру в курсі, що то ніяка не “альтернатива” Заходу) і “Проблему трьох тіл” Лю Цисіня (хоч там ця гіпотеза, наскільки пам’ятаю, не застосовувалась). Гадаю, другий тур оповіданню гарантований, а там – хай переможе найкраще 😉

Цікаво, але трошки допрацювати варто. Якось забагато питань без відповідей. Чого екіпажу двоє!? Ті двоє довгожителів, сподіваюся дуже дорогі біороботи які є спарвжніми громадянами землі. Тоді ясно нащо телепорт. А в гібернації весь цей час негромадяни, чи злочинці? Сподіваюся планета носить імʼя – Нова Австралія?

Історія дивна, але гарно написана. Сподобався і гумор автора, і впертість персонажа. Посміхнуло

Я завис на першому реченні.
Але техномагічна лікарня це таки щось оригінальне і назва заінтригувала. Хотілося б побачити якесь рішення щодо клонів і деталей становища головного героя. Бо внутрішній конфлікт в нього є, а проявів цього конфлікту бракує.

Дякую за коментар!
Дозволю собі відповісти щодо вашого, пане Владиславе, зауваження. Дим і не мав бути геніальним лиходієм-маніпулятором. Він всього лиш насолоджується власною незамінністю, і визнання свого вчинку – лише ще один спосіб утвердитися у контролі над героїнею. Його самовпевненість не дозволила йому розгледіти, що цього разу він зайшов задалеко. Шкода, що мені не вдалося це показати в тексті.
Твіст, який ви пропонуєте, справді можна було б цікаво обіграти; втім, тоді це була б інша історія.

Дуже добре, чудово раскручений конфлікт, першокласна робота з обʼемом, оповідання саме такого розміру, як має бути + насичене науковими приколами, прям те що треба. Один з моїх фаворитів наразі.

Сумбурно і незрозуміло. Читається важко. Частково через сумбур і хаос, частково – через стиль написання. Історія здається висмикнутою із чогось більшого за обсягом, а після того – порізаною, щоб вміститися у конкурсні вимоги.
Окремий біль – пунктуація. Розділові знаки, здається, розставлені у випадковому порядку: десь зайві, десь не вистачає.