Коментарі

Оповідання одразу привернуло увагу назвою, і ось я тут. Що сказати, задум прикольний, хоч я і не впевнений, що з точки зору електромагнетизму саме так все відбуватиметься. Не магнетар жеж вони створили, але то таке. Набагато більше засмутив стиль оповіді, з цими усіма награними матюками. Я розумію, що все це злочинці-найманці, але щось вони матюкалися, мов девʼятикласники, а не дорослі. І ще мене дуже тригерить, коли хтось бере в лапки звичайне слово типу для образності або з іншою метою: я, власне, про “пасажирів”. Нащо це? Ну тобто так, ми передали, що вони не пасажири в тому самому сенсі, але чому не словами? Просто використати лапки для образності означає розписатися в тому, що ви не змогли органічно цю образність створити самими словами.

Зараз здається, що дуже прохідне оповідання, але щось відчуваю, що чим ближче кінець групи – то кращим воно ставитиме)

Знаєте, було б набагато цікавіше, якби оповідання закінчилося приблизно так, як відбувається тепер на нашій планеті: головна організація галактики висловила б глибоке занепокоєння ситуацією, пук-среньк, “може якісь санкції накладемо чи почекаємо доки все саме пройде?” і т.д. і т.п. А для повноти картини хтось із присутніх ще й міг би з захопленням розповісти про глибоку культуру тих монстрів, котрі погрожують знищити галактику.

“Гра Ендера на межі майбутнього”, – подумала я, дочитавши оповідання. Щоправда, виглядає доволі правдоподібно. Бо якщо людство має всі можливості і технології, аби запобігти катастрофам, але не робить анічогісінько “бо так має бути” – це якийсь фаталізм. А от якщо людям просто бракує клепки, щоб вирішити такі складні задачки, то наче справедливіше виходить. Звісно, через малий обсяг твору головний герой надто часто опинявся у потрібному місці у потрібний час, але текст мені сподобався.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

А звідки ті гроші взялися? Чи Абакса брала чиїсь гроші, скидала їх вниз, а потім знову піднімала і скидала?
Мені сподобалася ідея, як для сатиричного оповідання — досить дотепно. Втілення не надто вразило, текст треба би вичитати, або, ще краще, лишити на деякий час і повернутися згодом. Поки що відчувається якась недопрацьованість, чи що.
Загалом, мені досить сподобалося.
От тільки звідки взялися ті гроші?

Ваше оповідання читається на одному подиху: динаміка розвитку подій, відчуття неминучості лиха і головна героїня, яка мужньо бере все на свої плечі. Як для невеличкого оповідання – чудовий масштаб. Якщо шукати конструктиву, то де-не-де можна звернути увагу на розділові знаки і формулювання на зразок “помовчав, прокотитися”.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Люсія, моя люба, я йду в останню путь
Коли я вріжу дуба, мене ти не забудь!
Кохаю тебе, мила, хоч я напився вщент
Життя нас розлучило, та не розлучить смерть!

1. Цитата Діогена швидко палить фінальний твіст.
2. Діти це дуже делікатна річ у подібних творах якою можна відвернути читача від твору. Так свого часу чужий 4 багатьом поціновувачам жаху дуже не сподобався саме через сцену в пологовому будинку, бо навіть в цьому жанрі мають бути певні межі. В моєму випадку момент з малюком став для мене точним ні для цього твору. Хоча початок зі стерильними кабінетами був атмосферним і яскравим як образ.

Якесь двояке враження від прочитаного. З одного боку маємо занадто фантастичне припущення, адже вирощування “людятини” економічно необґрунтоване, бо ж дуже довго росте, занадто мало м’яса дає, особливо з врахуванням витрачених кормів на кілограм продукту (хоча, пишуть, що білок того ж самого виду засвоюється найкращим чином). З іншого боку, досить добре описані емоційні переживання від усвідомлення героями ситуації.
Щодо самої ідеї, то вона не нова, з ходу можу пригадати роман Гайнлайна “Вільні володіння Фарнхема” та фільм “Зелений сойлент”. Але це не про плагіат, а про те, що з людством всяке може трапитися.

Перш за все — я не згоден з політичними поглядами автора, якими б вони не були.
Про сам текст я не маю, що сказати, все на купу і одразу, якась мішанина.

Мені оповідання сподобалось. Навтіь не зважаючи на багацько специфічних термінів читати було цікаво. Тема проста і легка, тим самим навіює просту давню Наукову-фантастику 80-90 хх років. Кайфонула. Бажаю успіху на конкурсі.

Мені оповідання дуже сподобалось. Написано легко, прямо, просто. І навіть пропускала повз очі специфічні інколи терміни що вилітали по ходу. Тема хоч і проста, але цікава. Мен оповідка сподобалась. Легка наукова фантастика

Звісно, оповідання не може розкрити всіх нюансів катастрофи, що відбулася на Землі. Але висновки, що треба зробити саме так, виглядають дещо поспішними. Загалом оповідання добре.

Я чомусь думала, що дівчина померла. Типу насправді померла. А виходить що ні. Про чистку телефона і чому вона проводиться монахом теж не зрозуміло. Проте…
Не погоджуюсь з вищезазначеними коментарями у тому, що ШІ вкрав книгу у людини і вона отримал нагороду це погано… Це дуже цікавий момент. Взагалі сам факт тго що ШІ захотів вкрасти чиюсь книгу – це цікаво, чому він це захотів, в чому мотив?

Мені не вистачило шлюпки із завзятими парубками, які, скидаючи її у воду, вигукували: “Начхати на всі заборони — ми забираємося звідси!”
А потім — постріли на ураження.

Тобто все добре, але панікою я не проникся.

“…у глибокому космосі на мільярди світлових років не було нікого.” Далеко ж його занесло) (Погугліть, скільки це в масштабах всесвіту, бо звучить абсурдно)
Мене не зачепило. Хотілось би, щоб замість оповіді за товаришів з якими герой “працював, сміявся, спілкувався”, нам ці сцени показали, бо поки емоційного відгуку не відчуваю. Є відчуття поганої вичитки, якісь зайві деталі, які ведуть в нікуди і ні на що не впливають.
Загалом, пасивний головний герой і “Бог з Машини”, як на мене, рецепт не дуже цікавого сюжету. Які теми хотів дослідити автор, я не зрозумів.

Добре.
Тільки діалоги не зовсім природні: у ситуації стресу навряд чи люди говорять довгими реченнями чи коментують стосунки в родині. Головна охоронниця поводиться, як тренований аутист. Можливо, вона такою і є.

Що стосується сюжету — то хороша ідея, хороша динаміка.

Гарний науковий трилер! Мені довподоби.

Ідея адаптації людей до життя у часовій петлі – непогана, хоч і клішована. Автора можна похвалити за те, що він (вона) не намагається детально це пояснити, посилаючись на “тупість” ГГ. Це відразу знімає частину відповідальності за подію, яка сприймається “теоретично можливою, але капець якою неймовірною”. З іншого боку, бракує розуміння у двох ключових речах:
– як саме люди можуть відхилятись від сценарію петлі?
– чому люди не забувають? Адже свідомість – результат цілком матеріальної взаємодії клітин мозку. Якщо обнуляє матерію – чому не обнуляє свідомість?

Потенціал конфлікту, як вже зазначили колеги вище – неймовірний, з ним можна працювати в масштабах цілого роману. Оповідання мало б сфокусуватись на конкретному наслідку цього. Автор же спробував(ла) дати загальний погляд – і вийшов ніякий висновок.

Це важливий урок, через який, напевно, проходять багато (якщо не взагалі всі) автори: неможливо зробити твір/ідею універсальною, чи охопити всі нюанси потенційного конфлікту. Слід обрати, що розкривати.

Я вірю, що з часом ви писатимете ще кращі оповідання. Удачі!

Мені здається, десь тут є все для чудового оповіданнячка, але воно не реалізовано як слід. Зараз поясню.
Перше. Тема конкурсу натягнута, мов сова на глобус. Точніше, історія іде одним шляхом, але потім перекручується і вивертається в бік найбільш прямолінійного трактування теми конкурсу. Тому розвʼязка викликає тільки одне питання: і шо? Арка протагоніста незаслужена, непідготовлена. Щоб він почав працювати окремо від звичного боса, треба йому було навчитися чомусь/зрозуміти щось конкретне під час цього сюжету, а просто “треба імпровізовувати” – недостатньо для зміни. Але це ж у нас тема така, безвиграшні сценарії, і єдина відповідь чомусь – імпровізація. Коротше, тема реалізована зверхнево і шкодить самому оповіданню.
Друге. Всезнаючи оповідач тут не потрібен. Оцей вступ і подальші деякі ремарки оповідача роблять все надто наївним і дитячим. Чому просто не почати з дії і не подавати все виключно через протагоніста?
Третє. Після мідпойнта, який є стрибком в портал, більше немає ескалації. Тобто не відбувається нічого аж настільки гіршого для героїв, що вони повинні ще більше старатися для розвʼязання проблеми. Як приклад: вони доставили товар, але їх спробували вбити. І що це за товар був, який аномалії викликав? Незрозуміло, недокручено. І виходить, що друга половина тексту просто повільно скатується у вирву по напрузі, тому і розвʼязка з рішенням протагоніста взагалі не чіпляє. Їй не передувало бодай щось значуще/драматичне.
Четверте. Ніби оповідання маленьке, явно забагато триндежу персонажів. Все те саме можна передати набагато яскравіше і коротше, а звільнений простір використати, щоб докрутити сюжет.
В підсумку вийшло, що найцікавіше в оповіданні або не розкрито, або закінчилося десь посередині тексту. Його може врятувати комплексне редагування через трьохактну структуру і розкриття теми не настільки в лоба. Дякую за увагу.

Деякі абзаци завеликі. Для цього варто розділяти монологи та описи.
Ідея із гіперпросторовими штормами й закриттям Землі — чудова знахідка, але варто пояснити детальніше наслідки такого рішення. Чи точно всі на Землі будуть ізольовані? Чи були інші варіанти?
План Айвана — фактично геноцид у відповідь на геноцид, але текст більше виправдовує його дії, ніж досліджує моральний вибір. Було б цікаво, якби він глибше усвідомлював свою роль у майбутній катастрофі та демонстрував більше особистих переживань. Потенціал є – варто доопрацювати.