Коментарі

Владиславе, на ваше зауваження є як підтримка, так і заперечення в історії. Людство не тільки “систематично нехтувало”, а й виправляло наслідки нехтування. А бувало і діяло на випередження, як наприклад з протидією поширення ахатини в США. Не бачу підстав не зобразити людство майбутнього трохи поміркованішим за наших предків і сучасників.

Тю, так це ж буквально сюжет одного з класичних фантастичних творів про дистанційні подорожі космосом… (назву та автора якого я забув…)

Тобто особисто для мене ніякої інтриги, але добре, що зовсім коротенько.

“Засоби масової інформації зосередили власну увагу на патологічних типах людей і статевих органах”
Дякую, з цього реготнув у голос!

Далі все якось дивно. Мені не було смішно, а навіть трошки нудно, бо всі ці подробиці побуту пізнього СРСР тут геть ні до чого. І магічна шапка. Отакої.

Нагадало лист читача з журналу типу “Очєвідноє-Нєвєроятноє”. Кріповата стилізація, чесно кажучи.

Так, тема натягнута, як і взагалі належність цього оповідання до фантастики.
Але дуже кумедно! За це великий плюс!

Щодо поведінки астронавток – цілком згоден з коментарями Читача. Хоча й розумію, що у 6 тисячах не до складних процедур огляду планети.

В цілому ж конфлікт надуманий. Кому яка справа до цих силікоїдів? Людство за свою історію систематично нехтувало аборігенами, а тут вони навіть не розумні… Більше того, конфлікт не призводить до якогось відкриття, на яке я очікував. Тому… ну таке. Гарний потенціал, але історія звернула кудись не туди.

Читається легко. Та є питання.
Чому Ден не знав про радіацію і небеспеку для життя? Адже на Марсі всього 18 осіб, ретельно відібраних і , мабуть, проінструктованих на сві сто…
І ще найголовніше. Дівчина мріяла про спільних дітей. Чому ж тоді у кінці нема жалю по невиправданим сподіванням? Чому вона лише переживає про незавернену роботу хлопця? А як же почуття?

Непогано. Навіть добре. Сподобалося атмосфера, описи, вступ. Втім, є і претензії:
1) Найголовніша: відсутність характеристики людей. Без цього за них не хвилюєшся, а тому особисто для мені трилер не працює. Варто було, окрім Карпентер послати ще когось, щоб у конфлікті між ними та істотою з’явилася персоналізація.
2) Мова. Дрібниці і власне не помилки, але “надіявся”, “цілі”, “льодові”. Є ж більш українські аналоги. До чогось одного б не чіплявся, але коли всі такі з’являється відчуття суржика навіть коли його немає.
3) “Карпентер, ти займаєшся перемовинами.”
По-перше: “Карпентер, на тобі контакт” – коротше і краще передає ситуацію. І по-друге: що за розумник вирішив, що з невідомою формою життя краще від усіх порозуміється…тесля? Це жарт, звісно, але не втримався :).
Оскільки, мені сподобалося, то оцінку поставлю високу. Але висловлені зауваження не дозволяють дати найвищий бал.

Поки читав, виникали такі ж зауваження, як у коментаторів вище, тому повторюватись не буду.
Пишіть, практикуйте і все вийде! Успіхів.

А що, гарненький анекдотець! 🙂

Я встиг подумати, що про астероїд гарна ідея, а потім виявилося, що не тільки в ньому справа… Хоча вибір тут, звісно, був очевидний, вони не могли дозволити собі його випхати в космос. Тим не менш, твір запам’ятається.

Коментарі дивно працюють: то публікуються, то ні.

Коротше, все зіпсував невдалий жарт про штучну епідемію. М’яко кажучи, не на часі та викликає погані асоціації з таксистами – любителями теорій змови. Могло бути легеньке оповідання, але його прибило актуальністю.

Дуже неочікуваний фінал!
Сподобалось!

Текст не вичитаний і з русизмами. Пустиня така пустеля. Кінцівка ніяка і мораль цієї оповіді лишається таємницею. Прочитав. Ну і що?
Наснаги.

Почитун

Дякую за відгук. Щодо ідей, як правильно відмітили вище: будь-яка версія викликала б претензії.

Спостерігач

“Штучні діалоги, з присмаком дешевого театру, сильно псують враження від задуму. ”

Надихався промовами нашого попереднього президента…А взагалі так і має бути: вони люди добрі та ввічливі, але поставлені в рамки жорсткої субординації, тому так і спілкуються. Тому й “наряд” ніхто не отримає. До речі, цей термін досі нінащо не замінили? Якийсь він не патріотичний…

“Перша ж сцена виає в учасниках підлітків 13-14 років які грають у дорослих.”

І це теж щира правда. Погляньте фільми з країн, де людський вік довше нашого. У американців в тридцять прийнято поводитися так, наче тобі щойно дозволили купляти алкоголь. У довгоживучих азіатів подібне розтягується ледь не до 50. Тому, коли в майбутньому люди житимуть довше, то й дуркуватимуть також.

“Невідома планета? У космосі?? З діамантів???.
В космофлоті це зветься вівторок. Закиунли маяк, занесли в каталог і попленталися далі. Хай поітм флот розмірковує варта вона уваги чи ні. Після 40 палнет з золота та 50 планет з наднизьким рівнем радіації.”

Як я вже писав: у цьому оповіданні жодного разу не згадуються гіпер-двигуни чи якийсь їхній аналог. Плюс, ГГ зовсім не вільним дослідженням займається, а патрулює прикордонну територію. В таких умовах “невідома планета” змушує замислитися. От уявіть якщо раптом на кордоні з РФ знайдуть не позначений на жодних мапах пагорб, невже це жодної реакції не отримає?

Так, інтрига є, відкритий фінал для роздумів, все чудово!
Але не назву оповідання легким для читання через монотонну розповідь.

Непозбувна бентега. Наснаги.

Цікаво, але тут не обійшлося без поширеного на цьому конкурсі моменту з недосказаністю. Кінцівка просто не втислася в ліміт і виглядає зіжмаканою.
А так добре, успіхів.

Бідолаха! Невідомо, такий вирок- це пощастило чи навпаки.
Сподобалось! Легке і дотепне оповідання!

Хух, хоч одне хоч трохи читабельне оповідання. Хоча й хотілося іноді проскочити абзац чи два. Але загалом вийшло вдало. Закінчення порадувало, якраз для мініатюри.
Успіхів.

Марсіанські відпустки – звучить заманливо) Читається легко, у жартівливому стилі.
От тільки зачіпати питання вірусу саме з такою подачею у творі, як “легенду придумаємо”, “антивірусна істерія”, “чого їх боятись… Вони ж маленькі”, мабуть, не зовсім доречно.

Собака. Розумна. Добре. Сенсорні екрани їй в поміч.
І, все-таки, мене гризуть тривожні сумніви…
Великими собачими зубами гризуть…
Як собаки у ті часи миютьСЯ!?