Коментарі

Найбільше сподобалося з першої групи: написано добре і змушує замислитися. Дякую, Авторе. Удачі!

Бо горілка в українській – це, трясця, горілка, а те, що горілка в російській – це по-нашому – пальник! 🙂

А й справді…
Якось, чомусь… постійно забуваю, що майже кожна людина вважає себе придатною на роль президента (Галактики :)). Хоч далеко не кожна здатна прибрати власну кімнату…
Але й дійсно – “віру в зневіру”, як і всі інші слабкі, непереконливі “віри”, таки треба підкріплювати якнайретельніше. 🙂

Дякую за відгук! Ну, не все ж святі грорпшки ліплять. Візьму надалі на замітку.

Напевно через те, що автор намагався втиснутись в маленький ліміт, вийшов такий собі переказ. Стиль дійсно складний – доводиться увесь час примушивати себе концентрувати увагу. Щодо сюжету, то початок цікавий, аж захотілось передивитись фільм Дежавю, тільки я б прибрала фразу “решта секрет фірми” (читається, як не мав знаків, чи не знав, як то пояснити). Кінцівка розчарувала, тому що в детективній історії хочеться дізнатись про справждній логічний мотив саме цього вбивства, а не щось загальне, як психічні розлади. Але база для більшого оповідання непогана.

Еко, дякую за коментар.
Дівчина пройшла, бо особисто допомогла пройти своєму улюбленцеві, який сам цього не зміг зробити і цим самим дещо змінила “плями”. А от недонауковець не факт що пройшов, він лише стрибнув 😉

Гарне оповідання. Читалось з цікавістю. Шкода, що все погано закінчилось… Щоправда, не все до пуття зрозуміла) дякую!)

До Саші.
🙂

Теж нелогічно, що крок Армстронга став вирішальним в підкоренні Сонячної системи. Певно, що будуть ще кроки, або чогось ми не взнали про крок Армстронга від автора, окрім того, що знаємо з історії космонавтики поки що. А так інше сподобалося.
Удачі на конкурсі!

Думки вголос.
Якщо зобразити Землю без атмосфери, яку планета втратила внаслідок апокаліпсису, то не буде проколу із столітньою сценою, що збереглася.

Насправді, два останні рядки вірша непогані. А із шістьма першими рядками, так, треба щось робити. Хоча, здогадуючись, що весь вірш, і все оповідання заради двох останніх рядків і писалось.

“А чи помітили Ви, що це вже був “акт відчаю”, після тривалої і “скажено наукової” праці!? Хіба ж людина не має права “зірватись”??”

Та помітила. Але такі штуки “грають”, якщо читач/глядач бачив процес дослідження. Тоді так, є, соррі за каламбур, віра в цю зневіру.

Я трохи не зрозуміла: тобто “уламки Роба”, які згадує Жорж, – обман? Але ж він знає, що Роб чекає на даху?
І тоді Роб стрибає вниз знову?
Може, я не вловлюю якусь проміжну ланку – або ланка справді пропущена.

А ще мене заінтригувало про тест на людяність, який Роб пройшов, “як і ми колись”. Тобто?.. Це просто для краси сказано, про гуманність і все таке? Здається ж, Лу і Жорж не роботи. Якщо суто для пафосу, то, як на мене, це зайве, бо в мініатюрі для таких надлишків просто місця немає.

Змішані відчуття, словом, двічі прочитала, щоб розібратися. Емоційно, так, але стрункості забракло.

А мені крім Порвати-1 не вистачило для планетоїда, з якого будуть переселяти, назви Нервана, щоб підкреслити сакральне втручання пілота, який уник підступного плану вдвічі старшої Олени Іванівни залишитися з ним на самоті на човнику. Але це, так, жарти. Насправді, оповідання мені зайшло, і мені сподобалося, як автор вийшов із етичної дилеми. Удачі на конкурсі!

А професора випадково звали не Клейном?

Вітаю, Фантоме!

До Толкіна мені як поповзом до хмари Оорта. Тому, напевно, й переграв 🙂

Дякую!

Вітаю, rosava!

Дякую навзаєм!

Вітаю, Шпротино!

Прикро, що не доніс, бо не клеїться. Буду думати, як поправити. Щодо огірка, що ж поробиш, марсіяне, ніяк не можуть вивчити мову.

Дякую за коментар!

Вітаю, Птице Сірін !

Саме так 🙂

Дякую!

Вітаю, Annet!

Є декілька типів читачів, одним цікаво, щоб залишився простір для уяви, іншим, щоб історія була закінченою аж до “і померли вони в один день”. Хотілося задовольнити всіх.

Дякую навзаєм!