Коментарі

“ввігнав не пробиваючи. ”
Вганяти — із силою всаджувати, встромляти що-небудь кудись.
Пробивати — ударяючи по чому-небудь, робити отвір, заглибину і т. ін.; ударами, напором утворювати в чому-небудь діру, проходи тощо; проломлювати.

В куди у шиї він встромив меча, що не проник всередину, але завдав болю?

Твір, підозрюю, є уривком більшої роботи, ніяк не адаптованої під коротку форму. за що автору треба зробити атата

Загалом ідея про те що всі знають своє майбутне, та хочуть перестати його памʼятати це дуже класно!
Та кінцівка яка розкриває хто такі зомбі та страшну долю яка чекає голвних героїв працює як такий цікавий поворот сюжету.
В іншому, читати складно, я ось не сказав би що прям багато зайвої інформації, скоріш на самому початку одразу декілька концепцій, фантдопів та нарисов світу, які треба дуже швидко обробити щоб розуміти, що відбувається далі.
Мені не вистачило ще ілюстрації памʼяті майбутнього, хоча це основний фантдоп цього світу, головна героїня наприклад вже повинна була памʼятати як вона летить зі сталкером, сталкер теж повинен памʼятати це – але справжня ілюстрація тільки коли вже памʼять проходить, на третьому повороті. Теж не дуже поняв, чи Лабірінт змінює майбутне чи просто ти його забуваєш. Головна героїня памʼятала що вона вийшла тому що вона говорить про те що забувала “яке у майбутньому чекало покарання або визнання”. Але вона памʼятає що там помре? Якщо вона може померти то це повліяє на памʼять інших людей, які памʼятали як з нею будуть спілкуватись чи ще якось взаємодіяти, що робить Лабіріт точкою яка навпаки буде нарушати всі розрахунки. Якщо ж Лабірінт не змінює майбутне, то вона повинна чіко памʼятати коли та як вийде, та й сталкер теж.

Те що зараз теж прикольно та є така пригода, ризик, але очикування на чому буде фокус, в мене були інші.

Ойвей, авторе, я була би більш обачною з анонімами, ніколи не знаєш хто там і який у нього рівень)
Виклик прийнято, після завершення конкурсу буде вам мініатюра до 15К знаків на цю ж тему, “про складність людської природи, межі медичного втручання та ціну “норми”” Зі збереженням наукової складової, а може й поглибленням 😉

Діло ваше. В літературі прийнято щоб читач спочатку бачив, як герой “рятує кицьку”, а потім вже йшов у справах. Якщо ви хочете щоб герой пройшов усю трансформацію, а потім вже прийшла його дружина жалітись, що кицьку він уже не рятує, а рятує песика, то ж вам заборонить.

Прикольне оповідання. Якщо я все вірно зрозумів, то дідусь був покидьком.
Удачі!

Авторе, краще б ви були настільки ж наполегливими не у пошуку виправдань, а в саморедагуванні))

Навряд чи це в запозичену концепцію про Лабіринти можна закласти щось геніальне.
А от кульмінація справді нявкає. Бо це котеня))) І про подібну ситуацію колись сказав ще Брюс Лі: не обов’язково ставати в яскраву і крикливу позу, аби застосувати бойовий прийом.

Звірунька-бурмотунка, краще б ви промовчали..
По-перше: Обсяг оповідання: від 8 000 до 15 000 знаків з пробілами. А отже, те як би Ви зробили можете викинути в смітник, бо не вистачить символів.
По друге: “Рожева колючість самотності ” про природу реальності, людський зв’язок та прагнення до знань.
По третє: “Пластичність думки” про складність людської природи, межі медичного втручання та ціну “норми”. Ідея зовсім не співпадає.

Ви зовсім не розумієте наукову фантастику та її основні відмінності від інших жанрів фантастики. Ідіть читайте романтичну фантастику з Вашими “емоціями” , “сумнівається” і іншою балабольщиною. Це саме стосується і користувача “canzano”.

П.С.: Користувачі які не шарять в літературі, краще не пишіть зовсім свої повчальні коментарі, щоб не позоритися в моїх очах. Дякую.

Сльоза там була зайва, там мала бути кров,. Чесно кажучи прочитала з третього разу, на не тверезу голову. Потужна штука з важким ритмом, на заклопотаний мозок не ляже нормально. Мені сподобалось. Захотілося побігати по тому світу, опоогризатися, покусатися хддд Але перспективи такі собі, насправді. Я не погоджуюся з Рафом, але і не згодна з Адамом, усьому своя межа і баланс. Гарна робота

О, привіт класикам української літератури! Але тут все склалося трохи щасливіше 🙂 Загалом, твір сподобався. Звісно, є купа моментів, в яких сюжет рухається виключно авторською волею, “бо так було потрібно” (і всі ці моменти легко виправляються редактурою), але в цілому оптимістична і добра історія вийшла. Дякую за неї та бажаю успіху на конкурсі.

Сильно. Написано в цікавій формі, майже як вірш у прозі. Нічого забрати чи додати, кожне речення наче добудовує загальну картину, як цеглинки.

Ігоре, дякую, що прочитали.
М.С. Мазл, Murrrchyk, Rem Raven, вдячна за схвальні відгуки. Тішить, що історія вам відгукнулася.
Андрію А., не мала на меті критикувати капіталізм, але якщо так вийшло, значить, було за що) А якщо серйозно, то хотілося поміркувати над тим, чи відсутність смерті надає життю цінності чи навпаки – забирає весь його сенс. Чи узагалі смерть – це безвиграшний сценарій і чи варто намагатися її уникнути. Щоправда, з таким обсягом, цей твір – радше можливість потренувати стислість і влучність викладу, а не повноцінне поле для роздумів.

Текст трохи не вичитаний і потребує редагування, але майстерно прописане “тихе очікування апокаліпсису” з боку маленької людини мені більше сподобалось, аніж більшість пожирань землі чорною дірою, загадковим вірусом або ж суперкомпьютерне повстання
Єдине, сумніваюсь, що саме астероїд було б видно на небі, навіть великий. Комети видно, бо вони тануть, і “відсвічує” газ навколо них

Дякую за відгук!

Все ж наслідок втиснення оповідання більшого обʼєму в обмеження по символам дається в знаки. Це була надзвичайно цікава вправа, однак довелось обирати, чим жертвувати, як у задачці з трамваєм 🙂 Розвʼязка хитровикоханого плану матері пішла на максимальне прискорення.

Сподіваюсь, що це не надто зіпсувало загальне враження про оповідання.

Твір має проблеми з граматикою і мотиваціями героїв. Не пояснено загрозу від інших людей, в той час як наші люди мають гіперпросторові вундервафлі.
Сподобалось, що в ньому нетипова структура управління для людей. Головний момент, який сподобався це те, що для ГГ ситуація безвиграшна, але в цілому вона виграшна, бо написана так, що якщо ми читаємо твір, то все вдалося героям.

Оповідання передбачуване, десь такого й чекав від конкурсу, тому ви закрили пунктик в моєму бінго. Також дивно, що нічого іншого не виявлено в людській культурі, ніж її агресивність. Інопланетяни здаються дуже простаками і недалекоглядними.

Історія цікаво написана, є кілька моментів, які варто доопрацювати, але загалом добре.

В том-то й річ, Дано…

Каконічне закінчення оповідання:

“Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.
Воно було спочатку в Бога.
Усе через Нього постало, і без Нього не постало нічого, що постало.
У Ньому було життя, і життя було світлом людей.
І світло в темряві світить, і темрява не охопила його.”

Милота. І кінець про таксидермістів-деміургів – цілком приваблива ідея.
Доля дівчини – яка вже є, для фіналу класно зіграла.