Коментарі

Той момент, коли персонажі сміються майже всю історію, а в тебе навіть тінь усмішки не промайнула…

Для Grumpy granny
Дякую! Успіхів на конкурсі!

Авторе, мені сподобалось! Вам вдалося повністю занурити мене, як читача, в оповідання, передати і масштаб ситуації, і безнадію головного героя. Успіхів на конкурсі!

Мені сподобалось) не думаю, що вловила хоч половину сенсів, але прикольно)
Занудне зауваження щодо Бетельгейзе, у неї вік десь 100 млн років, тобто кам’яна планета земного типу, та ще й із життям (бо в лабіринті вапняк є) ніяк не могла сформуватися та вижити на орбіті. Хоча теоретично це могла бути блукаюча планета)

В тиші буде ритм.

П: Я початок і кінець, альфа і омега.
Колапс, це не завжди смерть, іноді це переродження , або руйнація перед відновленням. Зрештою, будь поряд не Тая, був би хтось інший, в іншій рандомній точці, з іншим світоглядом. Однак поряд Тая, якій немає що втрачати, яка виключно цікавий об’єкт для вивчення і проведення останніх дослідів, покращення власного настрою. Зрештою, Він задоволений а це для митця вершина в процесі творення, навіть, якщо у цю мить буде коллапс . Воно дещо божевільно вийшло, і там точно бракує знаків, тож, я Вам скажу – ви дуже проникливий і уважний читач

Не бачу тут (без)виграшності.

Андрій А.
27.02.2025
Чи змінює Лабіринт майбутнє – невідомо)))

Пане, Владислав. Тут редагувати вже пізно. Такі правила.
Ви ж оповідання прочитали. За це вам велике спасибі.
Цінуймо працю одне одного.

Слава Україні!

Слабка реалізація заїждженої теми. Через “тупість” головної героїні, нічого не пояснено, ні що за частинки, ні як вони викликали замкнену часову криву, ні як і коли з неї можна вийти. Головна героїня не має якоїсь мети, тому важко сказати чи це безвиграшна ситуація, чи виграшна, тобто відповідність умовам конкурсу під сумнівом. Якісь спроби притягнути до всього еволюцію (еволюція контролю над часом, чи що?), якою пояснюється можливість контролю над собою. Іншими словами, чи справді змінилося так багато, якщо в результаті люди мають і самоконтроль, і пам’ять? Навіть питання сенсу життя зачеплено, без якихось конкретних відповідей.

Цікаве оповідання. Читається легко та тримає увагу прикутою до тексту. Гарний текст. Успіху!

Я почитав ось коментарі, та так, не все складається, чому колонисти не прибули через телепортаційне кільце чи чому такий малий екіпаж та про це проговорювати (хоча нічого б не зміниилось насправді якщо б їх було 20 в кінці вже). Але це придирки насправді, тут так багато прям гарного сай-фая та всяких прикольчиків; та мені було дуже приємно читати, оповідання одразу хапає тебе на засовує в капсулу емпатії та співчуття до ШІ ходової частини, та це зроблено так мʼяко та майстерно, що я просто в захваті.
Точно в мене в фаворитах у групі.

Десь я це оповідання вже читав… ааа, згадав, на ще одному конкурсі))

Він теж був роботом? Цікаво, як могло існувати серце саме по собі? Чому у ворона не було жодного чипа пам’яті, який можна було б забрати для його відновлення?

Це дуже красиво! Але нажаль я не зміг спіймати розвʼязку конфлікту.
Тобто ми бачимо бога, який в останній день спустився на Землю. В нього є якесь бажання яке він хоче виконати, але напряму що саме він хоче від останньої подорожі він не говорить. В цьому поивнно бути більше сенсу ніж обовʼязок про який він говорить на початку, бо це оповідання про почуття, а почуття завжди йдуть наперекор зумовленности.
Тая це дівчина, якась щось втратила, та мені її обличчя скоріш сприймається як метафора. Ніби вона втратила те що ніби як дає красива зовнішність – бути привабливою чи прийнятою іншим, бути частиною групи навіть якщо там тільки дві людини.

Вони зустрічаються та я бачу таку динаміку – він дає їй те що їй треба, але вона нічого не просить для себе, а просить щось що треба всім, зняти ношу, зупинити страждання. Тобто, вона отримає те що їй треба пізніше.
Вона дає йому якусь точку навколо якої можна крутити світ, те на чому сфокусуватись, тому що це простіше ніж його програма – одже майже випадкове, неструктуроване, але особисте.

Та ось тут я теряюсь далі. Він помирає, зникає але все це з відчуттям it is what it is. Це дуже красиво, але в чому тоді був сенс саме цієї історії? Що змінилось, якщо б він не зустрів Таю, а провів час з хирургом, чи продавчинею в кафе, чи просто дивився на кінець світу та себе на скамійці у парку?
Я думаю щось було б інше, але це в дуже тонкій сфері відчуттів маубть та настрої твору, який я до кінця не можу вкласти в себе.

О, драма в коментарях, цікаво.

Розкажу вам, авторе, історію. В грудні 2017 року американський музикант Маршал Метерз випустив свій альбом Revival. Незважаючи на максимально завищені очікування, купу фітів з іншими зірками, ретельну роботу зі звуком і залучення найкращих продюсерів, альбом вийшов… так собі. Ні риба ні м’ясо, місцями терпима попса, місцями просто нудний.

Шанувальники, фанати, критики, журналісти – усі не посоромилися сказати Маршалу, що його альбом – провал. А сам він – застарий для нормальної музики, втратив усю свою енергію і шарм, і пора, значить, дідові на пенсію.

Маршала це так розізлило, що він закрився в студії і буквально за кілька місяців накатав ще один альбом, під назвою Kamikaze. Там він відповідав своїм критикам і розповідав де він бачить їх і усю музичну індустрію в цілому.

І от вже цей новий альбом беззаперечно став одним із найкращих у його кар’єрі.

Бажаю авторові теж конвертувати свої емоції в нову творчість, а не безглузді суперечки з критиками.

А оповідання звісно не ок. Діалог – не найкраща форма подачі інформації, особливо такої зубодробильної.

“— Не зовсім, — лікар Гаврилюк зітхнув, — Трохи часу і все мало б нормалізуватися. Кількість нейротрансмітерів на відміну від кількості рецепторів може коригуватися мозком. Зараз нейротрансмітерів надлишок, тому мозок вже дає сигнал виробляти їх менше. В кінцевому етапі він сам віднайде гармонію.”
“— Думаю, це тимчасовий ефект. Зараз йде короткостроковий дисбаланс. Зниження дофамінових рецепторів після “Дофарезу” призвело до перенасичення нейротрансмітером дофаміном. Тому за допомогою ферменту дофамін-бета-гідроксилази він перетворився на норадреналін. А надлишок нейротрансмітера норадреналіну викликав у Вас аутистичні порушення.”
Так і уявляється лікар, який говорить такими реченнями.

І уявляється дівчина, яка каже: “Де той Артем, що захоплювався світом та мною до нестями?”

Точніше ні, не уявляється. Люди так не говорять.

Якщо хочете зрозуміти, як писати про таке правильно – почитайте Олівера Сакса. Там випадки з реальної практики, але написані так, що не відірватися.

Успіху з новим альбомом! Оповіданням, себто.

“ввігнав не пробиваючи. ”
Вганяти — із силою всаджувати, встромляти що-небудь кудись.
Пробивати — ударяючи по чому-небудь, робити отвір, заглибину і т. ін.; ударами, напором утворювати в чому-небудь діру, проходи тощо; проломлювати.

В куди у шиї він встромив меча, що не проник всередину, але завдав болю?

Твір, підозрюю, є уривком більшої роботи, ніяк не адаптованої під коротку форму. за що автору треба зробити атата

Загалом ідея про те що всі знають своє майбутне, та хочуть перестати його памʼятати це дуже класно!
Та кінцівка яка розкриває хто такі зомбі та страшну долю яка чекає голвних героїв працює як такий цікавий поворот сюжету.
В іншому, читати складно, я ось не сказав би що прям багато зайвої інформації, скоріш на самому початку одразу декілька концепцій, фантдопів та нарисов світу, які треба дуже швидко обробити щоб розуміти, що відбувається далі.
Мені не вистачило ще ілюстрації памʼяті майбутнього, хоча це основний фантдоп цього світу, головна героїня наприклад вже повинна була памʼятати як вона летить зі сталкером, сталкер теж повинен памʼятати це – але справжня ілюстрація тільки коли вже памʼять проходить, на третьому повороті. Теж не дуже поняв, чи Лабірінт змінює майбутне чи просто ти його забуваєш. Головна героїня памʼятала що вона вийшла тому що вона говорить про те що забувала “яке у майбутньому чекало покарання або визнання”. Але вона памʼятає що там помре? Якщо вона може померти то це повліяє на памʼять інших людей, які памʼятали як з нею будуть спілкуватись чи ще якось взаємодіяти, що робить Лабіріт точкою яка навпаки буде нарушати всі розрахунки. Якщо ж Лабірінт не змінює майбутне, то вона повинна чіко памʼятати коли та як вийде, та й сталкер теж.

Те що зараз теж прикольно та є така пригода, ризик, але очикування на чому буде фокус, в мене були інші.

Ойвей, авторе, я була би більш обачною з анонімами, ніколи не знаєш хто там і який у нього рівень)
Виклик прийнято, після завершення конкурсу буде вам мініатюра до 15К знаків на цю ж тему, “про складність людської природи, межі медичного втручання та ціну “норми”” Зі збереженням наукової складової, а може й поглибленням 😉

Діло ваше. В літературі прийнято щоб читач спочатку бачив, як герой “рятує кицьку”, а потім вже йшов у справах. Якщо ви хочете щоб герой пройшов усю трансформацію, а потім вже прийшла його дружина жалітись, що кицьку він уже не рятує, а рятує песика, то ж вам заборонить.