Шановний, Аматоре, якби я хотів переходити на особистості, я б писав до когось особисто. Я ж написав про загальну тенденцію в Україні загалом, яка проглядається навіть на літературному конкурсі. Багато людей чомусь вважає описані в тексті елементи української культури “шароварщиною”. Я ж вважаю навпаки, що не варто соромитися та клеймити прояви української культури у літературі, тому що багато людей і нині так живуть і вважають це саме українським способом життя. Як на мене, безграмотність гірше, ніж опис у тексті українця, який п’є горілку та їсть борщ. А у цьому творі все добре, є сюжетна складова, є український колорит, є над чим замислитися та історичне підґрунтя, про яке варто пам’ятати. Тому я й виказав свою підтримку тексту та автору. Все інше – ваше особисте сприйняття.
Ці вікна!
“дивилася у вікно”, “дивилася крізь вікно”, “дивилася у вікно” — тричі в двох сусідніх абзацах. Нижче знову: “Дивлячись у вікно…”, “Усі підбігли до вікон і стали дивитися”.
Добре те, що добре скінчилося.
Але я, як параноїк, до останнього підозрювала, що в цьому ідеальному світі щось не так.
У оповіданні забагато суперечностей та нелогічностей, про деякі з них вже було згадано вище. Також не бачу загального напрямку сюжету. Хроніка подій, які викликають купу запитань та нерозуміння, але навіщо? Що автор хотів сказати цим оповіданням? Що космічне майбутнє людей – це стати космічними глистами? Це якось… дивно. Оригінальність ідеї – плюс. Але пропрацьованість та логічність цієї ідеї – величезний мінус.
До Андрія, по-перше, останній коментар схожий на перехід на особистості, і якщо вже так, то по-друге, я вважаю невід’ємною частиною української культури , наприклад, мазепинське барокко або український модерн (представники якого, до речі, не менш за селян постраждали на початку минулого сторіччя), але про це меньше говорять, то й меньше асоціацій. А борщ я люблю, горілку – не дуже, до свинок спокійно ставлюся. Ви зробили хибні висновки, якщо натякали на мій коментар, і щодо мого ставлення до подій з української історії, які стали основою цього оповідання. Якщо хочеться нам продовжувати повторювати власні помилки, можно і далі обмежуватись “борщем, свинками і горілкою”, але на мою думку українець – це набагато більше)
Занадто багато питань виникає після цього оповідання. Чи знає хрещена – що вона провідник? Чому саме такий засіб зв’язку? Чому прибульці керуються якоюсь дивною логікою, де слова “Земля – мій дім” священні? Поведінка хлопчика під час “викрадення” теж не дуже правдоподібна, як на мене.
Хоча загалом написано непогано, але є куди рости.
Ідея в тому, що комунізм загрожує навіть в космосі — і історія може повторитися?
Суто з технічного боку претензій до автора нема. Він виклав свою думку повноцінно.
Але потім автор пояснив в коментарях, що ідея була трішки в іншому. Хотілося б розуміти в ході читання твору, що саме в цій ситуації мав би зробити герой, а не зробив. Якась підводка до цього. Бо вийшло так, що недалекого простодушного дядька, хазяйновитого господарника, просто обікрала чергова падлюка. Нам, звісно, шкода дядька, бо це несправедливо, але що далі?
“власне хотів показати не ту нелюдську систему, а українців, зі своїм тунельним баченням світу. Саме тому сьогодні у нас більшість людей живуть непродуктивно, саме тому ми неефективні, та нездатні об’єднуватися для того, що поставити на місце кровопивць, які керують нами”.
Можливо, якийсь контраст поруч із “правильною” поведінкою? Можливо, цю подію висвітлює якийсь журналіст чи керівник опозиції, який збирає такі історії і закликає до змін? Можливо, до дядька на ферму потрапляє якийсь парубійко, який попереджає дядька, що галгоспи його так просто не залишать, і треба робити щось суттєве?
У підсумку, оповідання мене не зачепило, та поривання автора добрі. Можливо, він у задумається не над галгоспами, а над невикористаними можливостями сьогодення для сільських громад?
Якщо я правильно зрозумів, то Ксан знищила також свою групу і себе? Тоді виникає питання, навіщо? Ось цієї мотивації я не розумію. Не виконувати злочинний наказ – то було б зрозуміло, врятувати людей і боротися далі. Але самогубство, щоб влада змогла виконати злочин? Це якось дивно та незрозуміло.
Окрім цього – оповідання мені сподобалося, сюжет цікавий, хоча й не новий, лише поміщений у нові обставини. Ідея штучної “Землі” та різні відсилки (наприклад, до Зони 51) – теж сподобалися.
Якби не фінальна незрозуміла дія командира відділення, було б взагалі чудово.
“…неслася на всіх гупердвигунах..”
Ох, ну і клас XD. При слові “гупердвигуни” уявив жигуль, який в космосі пересувається за допомогою надкрутих басів у аудіоколонках)))) Гуп-гуп, туц-туц…
Вже бачу екіпаж: Патлатий рокер, пацик з району і школяр, який про чужих матінок погано говорить.
Коли продовжив читати, то зрозумів, що припущення не таке вже і абсурдне.
А, як серйозно, то світ дуже нагадує Лігу із Аллодів онлайн. Там навіть на кораблях в астралі були битви, схожі на цю, але + астральні монстри. (Єдина різниця – кораблі літали не на музиці)
І чому хлопцю дали керувати кораблем? Найсильніший маг не тотожно компетентному лідеру корабля.
Текст дуже урізаний, а тому сумбурний. Краще б написали про одну пригоду хлопця, а не дві та трохи про те, що між ними було. Твір не поганий, але йому дуже не вистачає якоїсь єдиної основи. Він наче зібраний із клаптиків, які не хотілося викидати.
Дуже очевидні паралелі з розкуркуленням радянським, але від того оповідання не стає гіршим. Шкода, що декого дратує українська культура, невід’ємною частиною якої є той самий борщ та поросятка. Але, що поробиш, більшість українців відійшли від своєї культури і вважають її стереотипною. І описані у творі події розкуркулення та демонізації села відіграли у цьому величезну роль.
Тому я вважаю, що про такі події варто нагадувати періодично, щоб ніхто не забував. Навіть якщо це буде космічна фантастика.
Цікава та реалістична історія. Навіть у інопланетян все, як у людей. Та й “Земельний кодекс” недалеко від нашого втік, хіба зараз в нас землі так просто не можуть забрати. Але читається легко, цікаво і найголовніше – подіям у оповіданні віриш, що теж дуже важливо.
Людоїдоїд, ну, якщо для вас українська культура – це стереотип, тоді най буде так. Кожен бачить те, що хоче бачити. Проте для декого українська культура, описана у творі, це не стереотип – а досі життєві реалії. Шкода що для декого ця культура стала “клюквою” та стереотипами.
Вау, це фантастично. Мені довелося перечитувати оповідання двічі, щоб повністю осмислити його. І за стилем опису та фінальним перевертанням з ніг на голову мені це дуже нагадало стиль “Заколоту”.
Спочатку не міг зрозуміти, при чому пекло до космічної експансії, а потім як зрозумів, то вже не міг зупинитися переосмислюючи події.
Дуже файне оповідання, для мене це один із фаворитів на конкурсі.
Здається, трохи не догледів і великий світ книги почав тиснути на історію що відбувалася паралельно з подіями більшого твору. При написанні я намагався зобразити не історію держави, а важку подорож самих ідей єдності та польоту в космос. Ідей, що передаючись сотні років між різними людьми пройшли шлях від бузглуздя до факту. Імперія ж мала бути лише обличчям та формою організації єдності людей, що колись воювали одне з одним. Дякую за коментарі, буду вдосконалювати подачу та акценти))
Мммм, це кумедно, так. Десь на рівні з “Бурячками”.
Спробуймо трохи переінакшити. Двоє сибіряків у вушанках сидять на марсіанській базі “Красная тайга”. Вони дудлять водочку, закушують оселедцем під шубою та згадують, розжарюючи самовар чоботом, славетні минулі деньки. Тоді Великая Россиюшка перемогла всіх хохлів, чурок та америкосів і перша колонізувала Марс. А їхні діточки полетять колонізувати Альфу Центавра під “Барыню-сударыню”.
Чи нехай це будуть такі лимонно-жовті вузькоокі япошки в бамбукових касах і гетах, що наминають рамен і мріють про наступну Сферу Експансії – тепер до зірок.
Читати весело, та твору мало бути лубочно українським, аби бути хорошим.
Цікавий космічний аналог морських корабельних проблем із голодуванням. Все органічно та зрозуміло, для мініатюри – саме те що треба. Трохи гумору, трохи фантастики, трохи триллеру для напруги – і ось маємо чудове оповідання.
Читається дуже легко та цікаво. Сюжет досить кумедний, мені було цікаво читати про людей з точки зору інопланетянина. Особливо про кератинові відростки, оптичні деформатори та водне-вуглецеві відкладення. Це просто “бімба”! Сюжет з чорною дірою тут великої ролі не грає, як я розумію, але ось це фінальне закільцювання часу і “прозріння” куратора – це класно.
По-перше, Ви переходите на особистості, що заборонено правилами.
По-друге, Вам два коментатори (разом зі мною вже три) натякають, що є діра в сюжеті, а Ви поки не погодилися із жодним пунктом, лише знаходите причини, чому ми — читачі — такі погані і не можемо здогадатися.
“Не справа автора пояснювати, що він мав на увазі.” — згоден. Ви мали можливість це зробити у творі, і не зробили. Не вина читача, що він не зрозумів, а суто Ваша. І говорю я про конкретно цей твір і конкретно цих читачів, які тямлять у фантастиці. Відкидаємо таких, які до того читали, наприклад, лише любовні романи.
“Тобто ви не допускаєте, що в фантастичному оповіданні можуть відбуватись речі, які не мають пояснення?” — важаю за потрібне запитати, чи Автор працював перед Конкурсом із таким жанром як фантастика? У ньому немає непояснених речей, навіть якщо вони не потрапляють у поле зору читача. Речі, які не можуть мати пояснення — це позасистемна магія, наприклад, або такі елементи твору, які мали б надати емоцію захоплення, а тут відчутя дірки: нікого бар’єр не пропускав, а тут головні герої, як би дивно не було, його пройшли.
“Силове поле невідомого походження не підпускало розвідувальні зонди на близьку відстань. Зрештою, планету визнали такою, що загрожує безпеці галактики.” Нічого про дослідження, виявлену небезпеку… ось так раз і вже загрожує цілій галактиці. Чому тоді магнітари не знищити?
Теж додам щодо планети-зірки: хоч і звучить гарно, але поки показує малі знання Автора в астрономії. Навіть якщо планета виділяє світло, то яке джерело цього світла? Хоч і у мене знань у цій сфері не так багато, але можу стверджувати, що виділення планетою енергії еквівалентної зорі та наявність необхідних умов для існування життя подібного до земного на цій планеті неможливе. Я б зрозумів, якби, скажімо, це була планета, яку її цивилізація обклала усю прожекторами і рефлекторами і на додачу створила той самий бар’єр, щоб їх залишили у спокої. Аж тут бац! — бар’єр вийшов із ладу і вони його пройшли. Хоч і кліше попахує, але такий розвиток подій хоча б більш обґрунтований.
Висновок: багато елементів сюжету та сеттінґу не мають пояснення, а мали б бути. Картинка гарна — реалізація не дуже.
Від Андрій на Бурячки
Перейти до коментаря2020/08/04 at 6:14 pm
Від rosava на Потойбіччя Всесвіту
Перейти до коментаря2020/08/04 at 6:10 pm
Від Андрій на Космічні Мандрівники
Перейти до коментаря2020/08/04 at 6:05 pm
Від Аматор на Бурячки
Перейти до коментаря2020/08/04 at 6:02 pm
Від rosava на Терези
Перейти до коментаря2020/08/04 at 6:02 pm
Від Андрій на Земля - мій дім
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:56 pm
Від rosava на Бурячки
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:54 pm
Від Модератор на Діти Дажбога
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:40 pm
Від Андрій на Земля
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:40 pm
Від Істинний спостерігач на Діти Дажбога
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:39 pm
Від Андрій на Бурячки
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:30 pm
Від Андрій на Земельний кодекс
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:21 pm
Від Лора на Діти Дажбога
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:15 pm
Від Автор на Перші на Марсі
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:14 pm
Від Андрій на Загублені в пеклі
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:09 pm
Від Автор на ІКАР Єдність
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:02 pm
Від Людоїдоїд на Перші на Марсі
Перейти до коментаря2020/08/04 at 5:01 pm
Від Андрій на Довгий обід
Перейти до коментаря2020/08/04 at 4:59 pm
Від Андрій на Гравітаційні хвилі
Перейти до коментаря2020/08/04 at 4:53 pm
Від Вітер на Втеча
Перейти до коментаря2020/08/04 at 4:50 pm