Коментарі

Горно.
Ось тут варто щось інше придумати. Дуже якийсь малологійний момент. Залишити що? Пропозицію? Відповідь не пасує запитанню.
— Що ти пропонуєш?
Весл коротко усміхнувся.
— Залиште це мені. Я знаю, де зберігаються гроші.

Дяку. Удачі на конкурсі.

Трохи змішані враження. Гарна ідея, але не дуже сподобалась реалізація. Практично весь текст – це монолог ГГ, але при цьому – емпатії він не викликає. Окремі питання до спалахів на сонці та логіки ГГ, але приймаю це, як «фантастичне припущення».

Гарно зроблене оповідання, проте фінал дещо розчарував, бо від початку налаштувалась на детектив. Однак поступове розкриття характеру персонажа разом з кількома (важливими) фразами, які характеризують детектива-оповідача, “зробили” текст. Він майстерний. І хоча я не поділяю думок ані художника, ані слідчого, все ж таки ця історія змушує замислитися – а хіба це не те, що має робити художнє оповідання? Дякую і бажаю успіху на конкурсі!

Оповідання одразу стає аж надто фантастичним навіть для космічної фантастики після цієї репліки:
– В нормі, лише на мить втратив свідомість, – відповів я і трусонув головою, розганяючи туман.

Втрата свідомості навіть на мить це дуже серйозно, і тут можна було б використати ці наслідки, щоб головний герой попри страшенний головний біль намагався все розрулити. Або ж просто прибрати цю втрату свідомості в принципі, бо вона не додає абсолютно нічого, крім руйнації занурення. Текст одразу тобі ніби каже: та я прохідний бойовичок – при тому, що претензія на нормальний сай-фай.

Далі, ворожий крейсер дійсно зʼявляється нізвідки. Експозицію про нього, точніше про те, в якій насправді вони сраці, треба дати якомога раніше, тому що надто довго ми думаємо, що проблеми тільки в гравітаційному колодязі. Як результат – крейсер взагалі не сприймається як серйозна перешкода. Мабуть, варто було взагалі якось показати цей бій, хоча б в експозиції-флешбеці. Це дало б також можливість краще підвести до моменту мозкового штурму, коли проблеми та їхні розвʼязання зʼявляються нізвідки і тому читати це не цікаво. Ну тобто якщо ми будемо з самого початку знати про поранених, незалежно від цієї сцени, то в цьому діалозі, де ми розглядаємо різні варіанти і, зокрема, той, який вбʼє поранених, не буде враження, що все це просто матеріалізується для потреби автора. Потрібні, як то кажуть, setup and payoff. І ні, якщо ми щойно заявили, що в нас нема половини екіпажу і через дві репліки на основі цього робимо такий висновок, це не сетап і пейофф. Коротше, дайте читачу більше часу і можливостей вникнути в ситуацію на самому початку, щоб варіанти розвʼязання проблеми бодай щось для читача означали. І оскільки оповідання ледве налічує 11 тисяч символів, місце для цього точно є.

Так само сприймається ніби дуже важлива інтрига, який же це тип корабля: ми гадки не маємо, які вони взагалі існують, тому коли вони мусять просканувати корпус, це не справжня перешкода, а картонна перегородка. Цю проблему можна вирішити інакше: задати детективну інтригу, з самого початку. Не обовʼязково розписувати типи кораблів, це буде інфодамп – просто якраз у сцені бою задати таку поведінку ворожого крейсера, з такими деталями, які на перший погляд нічого не означають, щоб потім персонажі використали ці деталі, коли сканування їм нічого точного не скаже або буде неможливим. Типу не знаю, при якомусь маневрі ворожий крейсер аж надто розвернувся, що вказувало на центр тяжіння як у певної моделі. Знов-таки, це ніби дрібниці, але особливо для маленьких оповідань сетапи і пейоффи дуже важливі.

Бо в підсумку в тексті майже відсутні саспенс, драматична напруга. Ми знаємо недостатньо про самих персонажів – типу хто вони взагалі – щоб за них перейматися, і водночас недостатньо про те, що відбувається і що вони роблять, щоб перейматися за результат їхніх дій. Тож і виходить, що головне моє питання після прочитання: ну і що? Додайте сюди яскравіші характери, задайте мету – чого вони взагалі хотіли досягти цим боєм, покажіть цей бій і закладіть кілька сетапів, щоб потім зробити прекрасні пейоффи. Це складно, але якщо все надто легко, то нащо взагалі щось робити?

Оповідання було б удвічі коротшим, якби не стільки абзаців.
Посилання на “Дюну” та Horizon доволі явні, та з ними цікавіше.
От щодо гуманізму Твісела є сумніви. Нові люди живуть. Та чи будуть вони кращими? Твісел, схоже, сам вирішив як правильно, не ділячись із колегами своїм планом.

Мені дуже сподобалась ідея, але виконання «підкачало». Більшість тексту побудована на, так званих, «газетних вирізках». Персонажі, що їх зачитують – не важливі, а ГГ, який по суті є не головним і не героєм просто існує. Тому, чисто суб’єктивно, історії не вистачило душі

Цікава історія, хоча не всі кінці узгоджені між собою. Я не дуже знаюся на фізиці та космічній техніці, але вони що, взагалі не відправляли на Землю поточні дані? Не зв’язувалися з центром керування польотами, чи як воно там буде зватися? Навіть всілякі зонди це регулярно роблять, а з живою командою це мало бути ще нагальнішою потребою. Але, якщо взяти це, як авторське припущення, то картина описана яскраво, персонаж цікавий, його вчинок – гм… двозначний, але зрозумілий. Бажаю успіху на конкурсі!

Невеличка нотатка: “вдача” – це характер, тобто набір якихось рис людини. До “удачі” вона жодного стосунку не має.

Це було весело, динамічно та цікаво. Сподобався авторський стиль

Читалося важко. Забагато інфодампів, замало динаміки. Ну і ідея зі зносками (на які не можна клікнути) – досить сумнівна. Тут краще або не пояснювати, або не вводити нові терміни.
Персонажі здається картонними, не викликають ні емпатії, ні якихось інших почуттів. Саме тому на їхню долю байдуже.

Вогнегасники вигадали давно. За протоколом у приміщеннях, які мали автоматичне блокування на випадок пожежі, мають бути вогнегасники у доступі… це варто обіграти там де і браковані двері. Або ж обговорити чому немає іншої системи гасіння.
няу )))

Погоджуюсь з деякими коментарями вище: найдинамічніший момент – це початок. Далі динаміка пішла на спад (хоча мала би навпаки – наростати). Забагато описів, замало емоцій. Фінал, на жаль, розчаровує.

Написано легко і легко читається. Але поведінці персонажів бракує логіки. Вони діють як дилетанти. Їхня поведінка провокує ще більший безлад і паніку, а капітан нічим не допомагає. Тому від прочитаного змішані враження.

Інколи найкраще, що ми можемо зробити – відкрити рани і прийняти потворність світу. Можливо, найкращий наш вибір – закохатися у біль інших і розділити його… дякую вам за цю історію.

Хотілось би більшої динаміки оповіді, а вона просідає, практично всюди.
Інфодампи захопили і перемогли діалоги. У них там катастрофа, відлік йде на хвилини, а персонажі спілкуються монументальними блоками тексту, витрачають час (якого і так мало), щоб сказати один одному те, що їм і так відомо.
Через це персонажі не відчуваються живими та не викликають емпатії. Вони як статисти, що діють по сценарію, проте спостерігати за ними не вельми цікаво.

Це чудове оповідання. Просто деякі люди звиклі до наукової фантастики математичного напрямку, не бажають сприймати наукову фантастику психологічного напрямку.

… А мне тригернуло, причому по всьому тексту. Якби жінка дійсно жила з людиною, в якої параноїдальна шизофренія, вона б не розказувала щодо “забрали мого Артемчика”. Знову ж таки, зниження точки концентрації уваги і розпорошення їх по всіх об’єктах не ж визначною рисою аутищм, адже аутизм визначається не однією ознакою і сенсорна інтеграція або розпорошення уваги не є вирішальним даному випадку. Як для людини з шизофренією – спокій, чи навпаки припадок не є визначальним для любові чи ненависті до улюблених справ. Коротше бачу лікаря який не розуміє що таке аутизм, бачу гіпотетичну жінку, яка брала розуміти “залаштунки” шизофренії, але не розуміє. Бачу хворого, який ще не призвичаївся до своєї нормальності.

Автор, на жаль, таке буває, якщо оформлювати діалоги списками.
Зараз виправимо.

В автора є ідея, однак це оповідання більше схоже на нарис, оскільки, як на мене, тут повністю відсутній або геть невиразний конфлікт.
Звісно, бажаю автору розвиватись і вдосконалюватись. Це може звучати трохи фрустраційно, особливо, коли ідеї вирують і їх хочеться втілити якнайшвидше, але форма і сторітеллінг важливий не менше від ідеї. У вас все вийде!

Дякую всім, хто зміг дочитати до кінця це супердивне форматування! У ворді все виглядало не так, чесно-чесно, тому ви молодці! Так так, це саме проба пера, тому дуже дякую за відгуки!