Коментарі

Визначення “динаміки” якось надто вже “динамічно” плаває…
Я й так не дуже розумів де ж її нестача в моєму минулому оповіданні: http://starfort.in.ua/page/nada/comments
А тепер вже зовсім заплутався… 🙁

Авторе, просто хотів звернути увагу, що в оповіданні відсутня динаміка. Не в плані екшену, а світу як такого. Читаючи подібну літературу читач ніби погоджується з тим, що нічого змінити не може. Тому для мене динаміка світу та персонажів є принциповою.
Успіхів.

Дякую, шановні коментатори за те, що прочитали і висловили свої думки!
Щодо недолугості ідеургів. так, я зобразив небесну канцелярію дуже наївною в питаннях людей.
Цим я хотів показати складність процесу мислення людини і виникнення ідей.
Крім того, мати ідею, не означає, що вона буде реалізована. Вона має ще визріти і оперитись.
Своїм твором я хотів звернути увагу на те, що багато людей “багатіють думками” і не набираються мужності їх реалізувати.
І так, звичайно, показати трагедію зникнення великих ідей під тиском буденності.
Так, Владиславе Лєнцев, можливо Ідеаріум видається зайвим, але потрібен був сторонній спостерігач, той, через чиї очі ми побачимо оцей цирк.
Не буду приховувати, що хотів просто створити щось гумористичне. Бо мене вся ця космічно-корабельна сірість вже гнітить.
Ще раз дуже вдячний всім!

Пошматували мене трохи, тож треба хоч щось відписати. :-)))
Так, мініатюра вийшла якась занадто сумна.
Зразу скажу, що хотів висвітлити трагедію особи, яку потрапляє під каток суспільних правил.
Бути вільним і йти своїм шляхом – завжди незрівнянно важче, ніж приєднатись до гурту і плестися як вівця за всіма.
В центр проблематики я не хотів ставити корупцію. Це лише приклад того, “як роблять всі”.
Mesnik, Я аж ніяк не хотів висміювати економічні факультети. Несправедливість усюди.
До речі дякую за критику. Надалі буду слідкувати за лексикою.
Чесно скажу, мене уже дістало, що в Україні величезна кількість “дипломованих юристів та економістів”.
Маса рветься туди, де шурхотять купюри та можна налагодити звязки, щоб “порішати”.
В нашому суспільстві людина губиться серед маси легше, ніж в західному. Занадто звертаємо увагу на те, “що скажуть інші”.
Так, я недопрацював у звязку двох частин твору. Хотів провести паралелі. Маса, “шапка” з безпечною Візеринкою перевторюється в гливку мокру купу.
А Криштуник своє життя прожив на свободі і місію виконав – звернув увагу Юрія на його покликання.
А те, що він прийняв інше рішення – то це вже вибір хлопця.
Владиславе Лєнцев, дякую за критику. Над своєю мовою мені ще працювати у поті чола.
Лісовику, щось я не зрозумів, яке відношення має моє оповіданнячко до Третьої Світової.
Дякую, всім за ваш час і відгуки!

Шпротина, дякую. Ви майже зрозуміли мою ідею. Хочу у вас запитати, вам відомо про становище жінок, скажімо, Давньої Греції, попри велику кількість богинь?

Дякую Вітеру за коментар . На рахунок напису в телефоні 100% попадання )))

Дякую за відгук.
Але маю лише одне припушення: т.з. “ссср”. У його часи “пиво” прирівняли до “вод”, продавали мало чи не вулиці, й, можливо, дітям…? Воно було майже що модою минулого. І все те навіть без реклами! Здається, тоді мало хто й з письменників наважувався його критикувати…

Дуже веселеньке оповідання. Хороша ідея повинна мати кулаки, щоб пробитися нагору.
Успіхів!

Ні, не уявляю. Я не окуліст.

Та ну, самогубство – це прояв безвідповідальності. Скільки Роб міг ще написати геніальних мелодій якщо вдалося б відкараскатися від копалень? Скільки він міг ми би врятувати людей, якщо б не загинув? На тих же астероїдах може в майбутньому загубиться якась партія геологів, але їх тепер нікому буде врятувати. Те, що ви показали, більше схоже на егоїзм з боку Роба. Для мене людяність – це, наприклад, коли когось рятують. Ага, класичне “жінок і дітей рятувати першими”.

Дуже сподобалося після першого прочитання. Але потім воно в голові крутиться, задумуєшся, як же жила оті тридцять років героїня. А про картоплю взагалі ляскаєш себе по лобі, як вона не здогадалася до такого. Хоча, не певен, що сам здогадався би до такого навіть за тридцять два роки. Авторе, в тому не має ніякої вашої провини, що світ такий безглуздий, і в ньому картопля сильніша за романтику (

Ох, рано ще, анонімність поки що не можна розкривати (

Ага, втрутні – геніально. Авторе, як вас звати, щоб робити на вас посилання?

Оповідання сподобалося. Не можу тільки зрозуміти, авторе, чому весь час, дивлячись на назву оповідання, в мене виникає Ідея Піти Попити Пивка?

Цікаво. Єдине псує – зібрання-пережиток маскулінної гегемонії, хоч воно й грає на сюжет. Адже хіба кожен чоловік-гетеро – ґвалтівник?

Не знаю, як іншим, а мені часто буває важко зрозуміти інших, тому люблю читати, бо гарні письменники, як справжні психологи, допомагають підняти завісу над поведінкою цих чудернацьких створінь, що називаються людьми. Цього разу мені стало трохи зрозуміліше, чому деякі сильніше б’ються над виконанням ритуалів, замість виконання заповідей. Дякую!

Наче сценарій до фільму “Спасибі, що не гей” із Безруковим в головній ролі. Насправді, непогана гумореска. Набагато якісніша за інші (які просто збірки гегів), бо, як і в “Повазі до старших”, все оповідання грає на останню фразу. Щоправда, ніхто не коментує їх, як гуморески… Що ж, повіримо на слово старшим колегам ) Але, на відміну від “Поваги до старших”, тут остання фраза виявилася для мене холостим пострілом. В оповіданні показується, як падають власні заборони однієї взятої людини: не смітити, не їсти м’ясо, не мати нових жінок після смерті коханої. Остання самозаборона не зайшла. Чому? Не вийшло повірити. Надто мало в житті зустрічається таке. Вегетаріанців і екологів набагато, набагато більше ) Може фраза “Добре, що я не імпотент” мені зайшла би більше. Хоча я із цим також не маю проблеми (на правах самореклами). Але сама ідея падіння завіс над заборонами – цікава. Можна розвивати й розвивати.

Ок, найгірше в оповіданні – його назва. Я ще подумав: ГМ, має бути щось про космос і якийсь артефакт. І БІНГО, хто б міг подумати?

Фінт непоганий, нехай і було таке десь. Проте якось варто було героя вмотивувати. Що це все для нього значило? А він просто щось собі міркує про знання/незнання. Словом, могло бути набагато краще.

Знову ж таки: гарний задум! Але як примітивно та наївно зроблено. Я розумію, що це свідомо, але з романтичною казкою оці всі хард сай-файні пояснення погано стикуються. ІМХО.
А ще:
Ішли роки. Хлопчик підріс. Він не СПИВСЯ, як чимало однолітків, і не розгубив мрії, як інші.
Йой, це ж в яку таку школу автор ходив? Суворо.

Кожного разу, коли обираєш такого оповідача типу котика, треба розуміти наслідки. У даному випадку, оскільки йому в принципі все одно що там за конфлікт у людей, то і нам все одно разом з ним. Слабко.