Архів категорії: Експансія

Нове яскраве світло

– Мамо, давай швидше! Ти все пропустиш! – десятирічний Кім нетерпляче крутився у кріслі. Ліззі поспіхом виклала останні сендвічі на тарілку, поставила їх на стіл біля чайнику запашної кави і сіла поряд з хлопчиною. Вся сім’я зібралась у вітальні. Трансляція мала ось-ось початись. – То в школах ще вивчають історію Землі? – запитала бабуся Кіма.… Читати далі »

Тендер

Суд затягувався. Обвинувачений втомлено зиркав то на суддю, то на присяжних, то на глядачів. Не зиркав він лиш на адвоката, бо не мав його попри законне на те право. – Так ми до кінця днів нічого не вирішимо! – прокурорка вже себе не стримувала, – У шлюз його і готово! Зала імпровізованого суду заповнилася гомоном… Читати далі »

Іма

Іма б не пам’ятала нічого з Землі, якби мати, космічне велике цебе, не мала доступу до файлів з фото, відео, звуками. Їх вона іноді перекидала на прохання доньки їй на мейл. Імі здавалося, що завдяки ним вона може згадувати своє життя на Землі, в 4 роки вона вже опинилася на платформі. Єдине, що чітко згадувалося… Читати далі »

Сонце на стінах, сонце на стелі

“Я бачу сонце на стінах, я бачу сонце на стелі”… Стара пісня грала на радіо у сусіда по палаті. Стеля білосніжна, як скатертина – по ній бігають сонячні зайчики… Це перше, що я побачив, відкривши очі. Я заворушився, й відчув біль у руках та ногах. Боліло те, чого в мене вже не було. Фантомні болі.… Читати далі »

Довгий обід

М’ясо тяглося, мов силіконове, і смерділо, наче чоботи сержанта, – першого сержанта і його кирзачі повік не забудеш, як першу любов. Т’Комаль понуро ремигав стейк, часом зупиняючись, щоб відригнути в кулак. Ти диви, який делікатний, ще б виделку взяв. Т’Акур увімкнув екран особистого планшета, погортав меню, забрів знічев’я у розділ “Відео для релаксу”. Він не… Читати далі »

Останній стрибок скайвера

Яна жбурнули на простору венасу під куполом, носом у холодну підлогу. «Справжній мармур! Це скільки ж рейсів із Землі…» Хазяїн маєтку Самуель Торій стояв, спершись на балюстраду, спиною до Яна. З підлоги здавалося, ніби він занурив голову в густий суп помаранчевих хмар і сірчаних вихрів. Ілюзію підсилювали пишний білий халат і візок із балонами. —… Читати далі »

Подарунки

Фотонну ракету проводжала вся Земля. То ж таки крок до зірок, а не казна-що… Люди, затамувавши подих, стежили як зореліт повільно видирається небом, перетворюється на світну крапку, а потім зникає. Тоді люди змахнули скупу людську сльозу і повернулись до своїх важливих людських справ. Безлічі людських справ – купи книжок непрочитані, тібібайти серіалів непереглянунуті…   *… Читати далі »

На Марс!

Детройт вирував. Саме йому дісталось найкрупніше замовлення на детонаційні рушії. А вони ж треба були ще на вчора! Людству вже несила було терпіти. Всі, майже всі, рвались до своїх 6 соток на Марсі.   А от Павло чомусь не заглядав аж так далеко. Рушій-Січ поки що була тут, в Детройті, й невпинно озолочувала працівників –… Читати далі »

Хвилі по воді

Навіть коли знайдеш мене, ти не дізнаєшся, що я таке Пітер Воттс. З офіційного сайту   Голем падав у небо. Згодом горизонт втратив кривизну, майже вирівнявся і стало зрозуміло, що зовсім навпаки. Під ступнями поверхня, а небо лише слабко тисне на плечі. Не мої – големові. Це фіксують його сканери. Камери, тим часом, замість обшарювати… Читати далі »

Якого біса?

Людство. Що за в біса людство?. Звідки така цікавість та хто я? Так, напевно, треба розпочати з цього. Вітаю, я Гарі. Хоча тиждень тому у мене не було ніякого імені. Досі не можу зрозуміти навіщо воно потрібне. Хочеш звернутися – звернися, для цього не потрібно якихось дурних прізвиськ. Та я не мав вибору, адже з’явилася… Читати далі »

Небесні русалки

Космічному апаратові «Верба-21» вдалося майже без пошкоджень здолати смугу астероїдів. Ще кілька годин тому він стояв на рідній планеті, здаючись Гулівером серед будівель-мініпутів, а вже зараз мурашкою мандрував у безмежному просторі. Ось так спокійно, серед бездушних планет, зі швидкістю світла тестувалось одне з найбільших досягнень людства. — Хлопці, ви тільки прислухайтесь, — перший помічник командира… Читати далі »

Тільки сьогодні

Хлопець замріяно стояв посеред сцени. Поглядом втупився в інопланетне дерево, яке розправило свої колючки навсібіч. «Дивина!» – захопився біловолосий конкістадор але потім поглянув на кінець захисного шару і сердити пробубнів: – Навіщо потрібно було ставити в притул до дерева? За ним мабуть не буде нічого видно. – сердито пробубнів. – А тобі, що з того?… Читати далі »

Я тебе бачу

— Готовий? — Ні, — голову Теха стискає металевий обруч. Він заплющує очі, очікуючи зворотного відліку. — Т-10 до стрибка, — жіночий голос з-за захисного скла. Він чує, як двері ізольованої камери зачиняються. Десять секунд відділяє його від першої подорожі людства до інших галактик. Хто б міг подумати, що вона пройде у такий спосіб. —… Читати далі »

Земля

— Старша офіцерка  Ксан доповідає, ПО-4 досягнув місця призначення. У Головному відсіку палуби ворожих елементів не виявлено. Чекаємо наказів. Троє офіцерів, під її командуванням, оглядали великий зал за дверима ліфта. Проміння ліхтарів вихоплювало з темряви великі колони, закинуті торгові будки й старі лавиці. — Рухайтесь далі, ПО-4. Вороги у відсіку Шевченка. Мапа завантажується на ваші… Читати далі »

Дослідник-88

Запис 36   Тридцять шостий звіт капітана корабля «Дослідник-88» Кай Д-Ч-4574. Сьогодні досягнув максимальної швидкості. Усі системи працюють, як потрібно. Рухаюсь за встановленим маршрутом. Почав читати нову книгу. Неймовірно цікавий детектив. Роботи було достатньо, тому ще не заглядав у бібліотеку кіно та ігор. Тепер буду мати більше вільного часу, зможу розважатись. Ще раз хочу подякувати… Читати далі »

Відчувай

Ми чекали від космосу надто багато. Він завжди здавався таємничим та повним неймовірного. Кожен потай надіявся, що десь там, на черговій планеті, там, за новим поясом астероїдів чи попід світлом нових зір люди знайдуть щось, що переверне всесвіт. Щось, що змусить нас по іншому подивитися на життя. Щось, що зробить його важливим. Ми завжди шукаємо… Читати далі »

Перші на Марсі

Двері атмосферного шлюзу відчинилися і у приміщення увійшов чоловік у скафандрі. Одним швидким рухом він зняв шолом, пригладив свої пишні козацькі вуса та поглянув на єдиного присутнього тут мешканця блоку. – Здоровенькі були! – Слава Йсу, куме. Давненько вас не бачив. Чоловіки обійнялися, вітаючись, після чого обоє всілися за стіл посеред невеличкого приміщення, що слугувало… Читати далі »

Загублені в пеклі

— Як тебе звати? — Вінні, — відповів хлопчик. Із настанов Анджея він знав, що демону не можна видавати свого імені, та був надто наляканий, щоб змовчати. Ноги зрадливо трусилися, долоні пітніли і мимоволі стискалися в кулаки. — Вінні, — повторив другий демон глухим жіночим голосом. Його сіра шкура шурхотіла при рухах, а на пласкому… Читати далі »

Нове хобі андроїда

Гіроплатформа рухалася швидко, але плавно. N-118 завжди добирався поверхнею, бо пересуватися тунелями дорожче коштує. Він працював на виробництві будматеріалів, з яких будували житлові блоки для людей – стежив за справністю обладнання, керував процесом. Усе обладнання там було роботизованим і мало штучний інтелект, як-от і ця гіроплатформа, що його везла, але за технікою хтось повинен наглядати… Читати далі »