Коментарі

Дійсно, не вистачає пояснення, від чого ж рятували.
І трохи по-дитячому виглядає провідник – голова Йода.
А в цілому, легко читається, цікавий сюжет.
Успіхів!

“До мене дійшла інформація, що один з двигунів корабля сьогодні вранці перестав працювати і тепер ми летимо по траєкторії прямісінько у Чорну діру”
Маневрувати, використовуючи гравітацію інших космічних тіл чи реактивний викид контрольованого вибуху або вмісту із газових балонів, звалити в рятувальних шлюбках – та ні, боротися за життя сьогодні не модно.
Авторе. коли людина помирає, а тим більше, якщо вона відповідальна за тисячі життів, не буде сидіти і чекати з моря по морді.

“Мабуть, усі очікували найгіршого, але ніхто не панікував і навіть не показував, що нервує.”, “Дивлячись у вікно, Катя побачила величезне вогняне кільце, яке крутилося з неймовірною швидкістю.”
Ви знаєте, авторе, якось не віриться. Оце намагаюсь уявити пасажирів за хвилину до лобового зіткнення з комбайном: Ну, що Зінко, здохнемо? Так, діставай свої чіпси, зараз мої мізки будуть бити фонтаном, полюбуєшся, доки й твоє серце не зупинися від геморагічного шоку… Авторе, чи не так? Коли персонажі поводяться занадто неправильно, важко зануритися в сюжет.

“І ось корабель увійшов у діру.”
Авторе, чорна діра – це зірка, яка за допомогою точки сингулярності перешматовує матерію на енергію. Авторе, ви кілька речень тому написали, що ця чорна зірка розриває й спалює матерію (“величезне вогняне кільце, яке крутилося з неймовірною швидкістю”), але ваш корабель дивом пощадила? Яка добра чорна дірочка, в неї, мабуть, виставлено рандом на спалювання, стиснення та збереження в незмінному вигляді захоплених речовин в залежності від наявності органічних сполук.
Щож, буду думати, що Катя просто померла, але її свідомість не розуміє, що відбулося, тому генерує щось на кшталт сну.

“Катя розуміла, що її команда потрапила сюди завдяки своїй хоробрості і безстрашності. ”
Та ні. У вас просто двигун зламався.

Авторе, додавайте більше логіки чи реалізму, інакше видно, що це все побрехеньки і сюжет викликає недовіру й розчарування.

Пробачте.

Твір смішний, але другий абзац я ледве подужав. Він перевантажений словами. Візьмімо для прикладу “Точка приземлення була вибрана на схилі невисокого пологого пагорба, що забезпечувало можливість як огляду околиць так і спрощувало спуск”. А я пишу цей коментар з клавіатури, що дозволяє перетворювати механічні рухи в електричні сигнали та надсилати їх на обробку в центральний процесор комп’ютера. “Крісла пасажирів були вмонтованими в двері, тобто вони сиділи не обличчям в бік руху, а боком, один навпроти одного. Керування це ускладнює” – так-так, читачі самі не здогадуються, їм треба пояснити. Ця ж проблема є і далі по твору, але не так виражено.
Простіше, авторе. А загалом твір може бути, гумористичної фантастики зараз бракує і ви можете заповнити цю нішу.

Позитивне і легке оповідання. Залишає приємне враження.
Щоправда нову планету не шукали, вона вже була відома, , чому ж досі була не колонізована?

Виправляю опечатку:
З 50-ти творів, що я БАЧИЛА, ЯКІ вивісили на конкурсі, гарних всього 5-6, тобто не більше 10%.

Хоча на перший погляд мораль твору “тільки справжня жінка може виховати справжнього чоловіка” (привіт, Василь Сухомлинський), середина та фінал підводять до думки, що ці “справжні жінки” нічим не кращі за чоловіків, які їх покинули.
На початку, за моїми обрахунками, приблизно 400 млн чоловіків оперативно покинули рідний світ. Ідея непогана, але як це відбулося? Згадати б бодай якусь міжсвітову браму чи може якусь машинку, доступну кожному.
Цілковито всі чоловіки були однієї думки, а цілковито всі жінки іншої. Отже, моральність обумовлена біологічною статтю, а не суспільним середовищем. Інакше була б якась варіативність. Тоді який сенс виховувати “нових” чоловіків? Адже далі говориться, що вони стали іншими, “правильними”.
Величезна претензія до “Звісно, у зникненні чоловіків були і позитивні моменти – вперше за останні сто років припинилися війни та конфлікти на всій планеті”. – у припинення воєн ще можна повірити, все-таки суспільство сильно постраждало і скоротилося. Ресурсів уцілілим жінкам і їхнім дітям вірогідно вистачає. Конфлікти ж, авторе/авторко, не тільки не можуть, а й не повинні припинятися. Конфлікти – це базис для розвитку. Щось не відповідає очікуванням – люди це долають. Суспільство без конфліктів – це суспільство біороботів, які діють цілком злагоджено.
Жінки на Землі виростили “правильних чоловіків”? Чи покірних домашніх тваринок, антиподів тих жінок, до яких вирушили чоловіки? Такі “селекціонерки” нічим не кращі, дві сторони одної монети.
Усе це втім можна прийняти, якщо б не фінал. Він виставляє жінок неадекватно мстивими, самовпевненими та підлими.
Тож мораль виходить: що чоловіки зло, що жінки зло. І краще було б такому людству згинути.

“А ще величезна вдячність мандрівнику часом, який мав необережність відвідати наш шалений 2025-ий”
Яким чином автор допустив розробку машини часу цивілізацією, яка описана в якості диких племен без писемності та мовлення? Авторе, це ж вам не супу зварити. Більше того, автор сам зізнається, що майбутня цивілізація настільки тупа, що ” красти нічого, потрібно повертатися домів.”.

Оце прочитала ще один не особливо талановитий твір, наче мила об’їлася.
Дивно, але факт: чим ближче до завершення конкурсу, тим гірші роботи надходять.
З 50-ти творів, що я вивісили на конкурсі, гарних всього 5-6, тобто не більше 10%.
Авторе, бажаю вам творого розвитку, оскільки сюжет описано дуже слабенько та не поетично.
Не будьте, як копірайтери-початківці: вони “дуркують” аби що за своїми клавіатурами заради об’єму символів, а ви не беріть із них приклад.

Пробачте.

Мандрівник

“У сюжету немає розв’язки.”

У житті також. Або у “Грі Престолів” 😉

““– Аякже, – Микола задоволено потер руки. – Заради цього я й вступив у ДСЗ. Азарт відкриття, безмежний непізнаний космос з його таємницями й небезпеками. ”
Не помітив цього азарту…”

Обламала вказівка на пряме порушення. Себто, нам всім подобається досліджувати незнайомі місця, але щойно почуємо “не можна” заборона одразу спаде.

“Авторе, читачі будуть співавторами, коли їм дають підгрунтя для думок. А в цьому творі ви перекладаєте на нас половину своєї роботи.”

Ніколи не вважав ні читання, ні письмо роботою. Як на мене це суцільний кайф, хоча, звісно, не заперечую і іншої точки зору. А от писати у 2020-ому “підґрунтя” через “г” і водночас міркувати про літературну цінність твору це трішки лицемірно, не вважаєте?
Втім, Ваша основна претензія це нерозуміння “особливості” твору. Спробую пояснити. Ви читали схожий на цьому конкурсі чи бодай будь де ще? Зможете, не замислюючись, назвати 10 аналогів? А якщо оповідання не схоже на інші, це вже робить його особливим.
Щодо порожнечі: я ніколи не пишу без натхнення і насправді тут закладена доволі проста думка, яка має бути засвоєна змалечку: законів потрібно дотримуватися. Мені здається це досить актуально, адже ми живемо в країні де люди мочаться в центрі столиці, а зґвалтування затриманої не є перевищенням службових повноважень. Так я подав це у надмірно гротескній та легкій формі, але хіба не таким має бути мистецтво? Якщо ж хтось цього не зрозумів або зрозумів інакше, тим краще: безліч трактувань лише підкреслює глибину твору.
З дечим маю погодитися. Я дійсно хотів додати ще одну сцену, де б вайтмош в особистій бесіді більш розгорнуто оповідав Миколі історію забороненої планети. Обмеження на знаки. Проте пояснювати причину карантину не мав наміру від самого початку, тому щиро співчуваю всім, хто любить чіткі та однозначні відповіді. Тут їх немає.

Суд вже прийняв рішення стосовно вироку, але чомусь наполегливо вимагає від підсудного визнання вини. Виходить абсурдно.
А що б змінило, якби підсутний і далі б опирався? Адже знищувати расу ніхто не збирався з самого початку.

Твір просочений дикою ненавистю!

“Звісно, у зникненні чоловіків були і позитивні моменти – вперше за останні сто років припинилися війни та конфлікти на всій планеті.”
А чи відомо автору, що жінки-солдати є більш жорстокими та збоченими воїнами (схильними до катування навіть новонароджених дітей та старих противника заради задоволення), ніж чоловіки? А також найбільш жахливі злочини в історії скоюють також саме жінки. Тому це велике благо, що раніше не набирали жінок до армії. Інакше, припускаю, людство просто втонуло б у власній крові. Хоч я і сама жіночої статі, але фемінізм мені ненависний, оскільки під цим терміном деякі особи з ХХ-хромосомами прикривають свою злочинну натуру, що прагне на волю сіяти хаос та страждання у світі. І фраза автора “Запах спаленого тіла, як жертвоприношення заради тої планети, яку вони створювали десятиліттями” підтверджує це.

“На Планетарній Раді чоловіки вирішили покинути планету без жінок, щоб на новій планеті будувати нове суспільство.”
Та й не дивно, якщо жінки виїдають мозок чайною ложкою під благовидним прикриттям, а, по суті, просто не хочуть працювати. Легше ж підняти поросячий визг – тоді бідні мужички все в зубках принесуть, чи не так, авторе? Чоловіки запам’ятовуйте приховану схему фемінізму: горлаю, як різаний дракон – виставляю чоловіка падлюкою – отримую все, що хочу, бо я ж типу жертва в овечій шкурі, жалійте мене. І головне, чоловіки, НЕ ВЕДІТЬСЯ НА ЦЕ!

“Так жінку на цій планеті ще не зраджували. ТАК нею ще ніколи не нехтували.”
Які падлюки! Раби покинули тиранів! Ай-ай-ай! Погані раби! Погані! Авторе, запам’ятайте правило: святе місце пустим не буває. Якщо б ці жіночки з твору були адекватними, їх би ніхто не покинув.

Висновок. Твір про жінок, які ненавидять чоловіків, оскільки заздрісні, ліниві та ненависні. Так, до слова: феменістка не може бути гарною матір’ю, оскільки жорстоке серце тиранши буде шукати собі жертву, а глумитися над дитям – поширене рішення. Саме тому, доречі, підлітки лідирують по статистиці самогубств, бо дуже “гарні” мами у них, а батьки від нікуди діватися спиваються. ЗАДУМАЙТЕСЬ, АВТОРЕ!

Перша половина мені сподобалась. Ідея про штучний інтелект цікава. А до другої є питання до автора.
Навіщо Еразмусу раптом розповідати все людині у глибокій депресії?
Навіщо йому роками чекати, поки всі люди помруть самі, якщо він вже прорахував, що вони йому не потрібні?

Майстерно написано.
Але я не зрозумів причину обурення головного героя. По-перше він зробив свої висновки про всю цивілізацію по кількох її представниках. По-друге, складається враження, що герой – дуже чемна, ввічлива і вихована людина – вперше зіткнувся у житті з обманом та підлістю, і це його настійки вразило, що він аж почав випивати.
Можливо, саме так. Тоді все зрозуміло.)

Мені незрозуміло, у чому особливість цього твору. У сюжету немає розв’язки.
Знайшов скарб, побачив “не відчиняти 57 років” і чемно повернувся через 57 років. На цьому і кінець.
Ні пояснень, чому ж зачинено, ні опису, а що ж там всередині після відкриття, ні спроб все ж відчинити і поглянути.
“– Аякже, – Микола задоволено потер руки. – Заради цього я й вступив у ДСЗ. Азарт відкриття, безмежний непізнаний космос з його таємницями й небезпеками. ”
Не помітив цього азарту…
Без цього всього твір пустий, як лише обгортка.
Авторе, читачі будуть співавторами, коли їм дають підгрунтя для думок. А в цьому творі ви перекладаєте на нас половину своєї роботи.

Людоїдоїде, я щиро радію, що мій твір Вас розсмішив!
Не хочу надто багато пояснювати до появи основної хвилі коментаторів.
Бо, як я писав вище, багато людей, на жаль , читають спочатку коменти, а потім уже власне саме оповідання.

Цікавий сюжет, та приєднуюсь до попередніх коментарів з приводу стилю написання.
Краще було б ввести в сюжет якогось персонажа і з його допомогою вести розповідь, що сталось і чому. А так схоже на статтю, а не оповідання.

Дотепно. Хоча й важко уявляти пса, який ходить на двох ногах, говорить, керує кораблем, надіває шлем…
І ще дуже швидкоплинний сюжет, швиденько смерть, політ, порятунок дівчинки без деталей, заповіт. 🙂

Авторе, я ті питання про три дні задавав коментаторам, коли що, а не вам. Хоча твір мені не імпонує сам по собі через недосказаність, підняті вами проблеми дуже цікаві та плідні. Охоче почитав би розширену версію.

🙂 Пробачаю, шановний Читачу!

“От тільки ядра атомів – це не такі ядра, які можна жбурнути чи доторкнутися (якби ми могли зменшитися до квантових розмірів), тому розглядати атомні ядра, як міні-планети – не зовсім коректно. Саме тому “Вони” мають бути енергетично-хвильового складу, внаслідок чого, на мою думку, було б коректніше сказати щось на кшталт “вони почувалися чудово в просторовому діапазоні ядер вуглецю, і кисню, і азоту”.

Світ кварків на кілька порядків нижче за розміром, ніж ядра атомів. Я на це вказував, описуючи роботу Ансамблю.
Але у даному реченні я дійсно допустив неточність. Грамотніше потрібно було б вказати “у” замість “на”, бо ядро атому – це цілий світ для Тих субкваркових істот. А який вони мають вигляд та природу, я полишив на багату фантазію читачів .
Тут потрібно ще вказати на те, що Вони були надзвичайно розвиненими, та , як ви побачили вкінці, могли проявлятися і у метасвіті, а телепортувавши Зореславу, фактично вели себе, як боги. То ж у такому випадку, що “у”, що “на”, значення уже не має – вони були присутні усюди.
Та дякую за слушну критику!

Цікаве оповідання, класична фантастика. Цілком відповідає темі конкурсу. Легко читається.
Гарно описано мотивацію персонажів, яка звела усіх на цьому кораблі. Хтось таким чином шукає слави, мріє вирішити проблеми, а хтось від них тікає. Але не все те золото, що блищить.
Твір змушує задуматися, що ж насправді героїзм.
Бажаю удачі!

Гарно.
Але й мені залишилось незрозумілим про голку. Для чого вона, що зробила малому?
І де поділась справжня мама?
Бажаю успіху!