Коментарі

Атмосферно.
Чому таке враження, що не на цей конкурс?

Немає цілісного сюжету. І манера подачі обрана невдало – лекція. Статична розповідь не притаманна фантастиці. Жанрова література потребує активних дій.
Удачі на конкурсі!

Розповідь про кохання , про саме його зародження .

Мені сподобалось оповідання, але фінал – ні. Він суперечить усьому сюжету. Краще не чіпати ту завісу. Краще навіть як у тому анекдоті – залити бетоном усе, що за нею. Бо живого там майже немає.
Удачі на конкурсі!

“Проте інших занять у тісній комірчині Раймонд придумати не міг. Тому кроки двох людей що наближались до двері пролунали наче грім.
– Отже я був правий, – промовив юнак не повертаючи голови.
– Так пане, – тихо промовив молодший офіцер.
– І що тепер?
– Ви можете нам допомогти, – промовив астронавт”
Перше. По наш бік – Раймонд. По той бік – дві людини. Ми бачимо очима Раймонда. Двері зачинені? Тоді звідки видно, що юнак промовив “не повертаючи голови”? Чи вони увійшли до кімнати? А де про це написане?
Друге. Імена. Раймонд, юнак, офіцер, астронавт. Якщо дві людини за дверима, кожна повинна мати лише одне ім’я. Інакше виникає плутанина, як зараз.

“Раймонд зміряв мічмана важким поглядом сповненим зневаги”
Мічман – ще одне ім’я. Це той самий молодший офіцер?

“– В сенсі, – промовив молодший офіцер — Ми в ангарі. Ці виродки зараз далеко ми можемо взяти один з шатлів…”
Вони в ангарі? Щойно це була комірчина Раймонда.

“– Так, – поки цивільні астронавти бідкалися, юний маркіз Віженер відчайдушно роздивлявся ангар у пошуках можливості. І знайшов її. – я відіб’ю корабель”
А звідки взявся маркіз?

“– Можемо зняти лезо плазменної гільйотини, – промовив слюсар. – З одного зі станків ремонтних”
Ще й слюсар. Здаюсь. ))) Вони з’являються мов із порожнечі.

“Люди натравили на екзоскелет цілу армію сервісних дронів. Зайняті багажем та пасажирами пірати не заходили до віддаленого ангару, що дало трьом людям вдосталь часу підготувати цивільний екзоскелет до бою”
Люди натравили (нацькували?) і люди підготували. Мова про той само екзоскелет. Тобто, це різні люди? Чи я помиляюсь?

“До правої руки екзоскелта приварили той самий різак — плазменний зварювальний автомат з довжиною робочої поверхні у метр. А до лівої цілий лист термозахисту на манер шита”
Вони не бояться, що різак поріже стінки корабля, коли почне шматувати піратів? Адже на кораблі вузькі коридори.

Останній абзац я взагалі не зрозуміла. Нє, я здогадалася нарешті, що маркіз, юнак і Раймонд – це одна людина. Ну, принаймні, схоже на те. Але навіщо вони почали нову битву? Піратів перемогли, вбили, заарештували. Тоді що це коїться:
“Корпус штурмового шатлу здригнувся від дотику з палубою, рампа пішла в низ і Раймонд Віженер великий герцог Білих Скель наказав:
– Пішли!”
Куди вони пішли?
Але тут у мене не виникає питань щодо мети героя. Москалі отримали на горіхи. Це добре.

Удачі на конкурсі!

Як на мене, не дуже вдалий переказ міфу, дія якого чогось перенесена в середньовіччя. І текст більше схожий на перелік подій. Так і не зрозуміло, що ж хотів сказати автор. Але то таке… Удачі!

Теж подумала про Gattaca, але там якраз ГГ доводить помилковість дискримінаційного підходу. А у цій історії тіло героїні і справді не може впоратись з навантаженням. То в чому тут дискрімінація – в тому, що їй не дозволяють померти в польоті? Насправді мені шкода дівчину – спочатку її використали, як камікадзе, а потім запхали в залізяку, вочевидь, також для подальшої боротьби з модифікованими. Але це, добре, що твір викликає якісь емоції. Сподіваюсь, вона візьме приклад з володарки Ночельота і покаже, хто там головний 🙂

Спокусливий огірочок, господи))

Щодо “моралі”, то щось тут автор сам собі в коментарях суперечить) Воно-то “Прийомні діти теж рідні, якщо зовсім на тебе й не схожі”, але ж Люда ладна на русалоньку перетворитися, аби своїх біологічних мати. Так що якось воно не клеїться.
Навіщо алюзії на казки, я не зрозуміла. Хоч “Принцеса на горошині” смішно обіграна, таке.

Але ж спокусливий огірочок! Огірочок! Споксливий! *___*

“На лівому рукаві красувався тризуб довкола якого летіла комета. Прибулець спустився на землю. Його, захищений від яскравого сонця, шолом прикривав обличчя”
Хіба ж він прибулець, якщо в нього тризуб на рукаві? З точки зору мешканця планети – так. Але з точки зору читача – ні. Він не прибулець, а українець.
Захищений від яскравого сонця шолом? Напевно, малось на увазі – шолом, що захищає.

“Піднявшись майор з усіх ніг помчав до планетоходу. Зліва біля дверей, на панелі висів масивний плазмовий різак, призначений для розрізання твердих порід”
Це самогубство – йти на розвідку без зброї. І дурість – залишати планетохід. Дивно, як він дослужився до майора та взагалі дожив.
З усіх ніг – це ж русизм? Я б написала – прожогом чи щодуху, чимдуж. Багато питомих українських слів.

“Зліва біля дверей, на панелі висів масивний плазмовий різак, призначений для розрізання твердих порід”
То що, в нього на зорельоті немає жодного бойового плазмогана, навіть отакісінького? Лишенько…

“— На планеті NI815G виявлено живих створінь, агресивні, щось середнє між Mantis Religiosa та Dorcus Taurus, тип артроподів”
Цифри в тексті краще писати словами й уникати латинської. Тим паче, що Mantis Religiosa – це просто богомол, а Dorcus Taurus – звичайний жук-рогач. 🙂 Щоправда, виникає інше питання – я не можу уявити “щось середнє” між богомолом і рогачем.

“Підстаркуватий лікар зосереджено оглядав якісь дані на тонкому планшеті «Apple — 17».”
Яблучна реклама. )))

“— Ну от і прекрасно. Тоді перейдемо до суті. Отже, Нестеренко Ігор Георгійович ваш син так? ”
На цьому місці починається розгорнута розтлумачка.

Оповідання виглядає уривком. Що саме мусив зробити Ігор на планеті? Приземлився, засмажив величезну комаху, доповів керівництву. Добре, виявляється, це віртуальний космос. Знову ж таки те саме питання – що мусив зробити Ігор у віртуальному світі?
Я повертаюсь до цього питання в багатьох мініатюрах, бо без цього не може бути оповідання. В чому полягає мета головгера? І наступне – в чьому полягає ідея твору?
У мене немає відповіді на ці питання.
Удачі на конкурсі!

Весела, але до болю реалістична історія. Боротьба неординарних ідей з масою посередніх – це одвічна проблема, і не лише для вчених, але й для митців. Якби ж то існував ще інший ідеанаріум, який би допомагав Ідеям у боротьбі з тими паразитами…

Оповідання позитивне, як і сама Еонея ) Ніби й невибагливий сюжет, звичайні такі герої, але після прочитання залишається приємний післясмак на устах. І гумор теж заімпонував.
А ще дуже сподобалася кінцівка, особливо останні півсло…

Оповідання, в якому, як у кількох уже прочитаних, важливе останнє речення. Воно мені зайшло.) Кльовий настрій задає, іронічний. І “підсвічує” ним текст, ретроспективно.

Щодо фантастичного припущення погоджуся із Зіркоходом. Щодо археологічної матчастини красно дякую Птиці: її коментар у цьому плані інформативніший за твір.)

Дуже приємна, ніжна історія. Космічні балади мають свій особливий шарм, який автору вдалося добре передати.

Дуже нагадало “The Expanse” за духом і деталями, зокрема, оці кілька батьків у дитини, як у головного героя, Джеймса Голдена. Фішка з невідредагованим геномом нагадує фільм “Gattaca”. І, як і його гг, Ека не лишає собі шляхів для відступу.

З огляду на те, скільки асоціацій викликає основна лінія, сюжет сприймається вторинно. Але фінальний твіст мені сподобався. Тепер у неї є міцне тіло, рада за дівчину.

Притягує неудавана щирість, емоційність твору.
Хотілося б побачити більш оптимістичний фінал, бо шкода Роба. 🙁
Удачі на конкурсі!

Приблизно ті самі враження, що в Птиці. Чого раптом із такого типового “воно мені нада?” герой перетворюється на людину, готову офірувати власним життям, абсолютно незрозуміло. Не було переломного моменту, не було достатньої мотивації. Чого раптом він обирає смерть, а не візит до борделю.

(До речі, я про папірець не допетрала: голографічна проекція дала героєві папірець?.. Чи папірець – теж проекція? Чи його триде-принтер надрукував на зорельоті. )

У принципі, якщо розширити й вичесати, було б бадьоренько, тут, як на мене, я такий пригодницький потенціал і певна кінематографічність.

Хм..гублюся у здогадах, який тут крок і до чого. Можливо, щоб зацінити кінцівку не вистачило передісторії того ув’язнення.

Як на мене, то забагато всього намішано…зомбі, дракони, ельфи, космос, автомати…

Я теж не дуже зрозуміла, у чому меседж. І в чому великий крок. Шериф (у якого колись теж була мрія?) перейнявся волелюбним духом бунтівників (і згадав, що у житті важливо)? Система підточена?

Хоч воно так, антуражненько, енергійно написано.

Кожна мініатюра контрольної групи має отримати оцінку від 1 (найгірша) до 10 (найкраща) балів. Але при цьому лише одна мініатюра має отримати 1 бал і лише одна мініатюра має отримати 10 балів.

Це означає наступне: ви обираєте з контрольної групи одну мініатюру, яка, на вашу думку, вартує 10 балів. Потім ще одну, яка вартує 1. У вас залишається Х творів. Кожен з них має отримати 2,3,4,5,6,7,8 або 9 балів. “Ціле” означає, що не можна поставити оцінку на кшталт 6,84.