Коментарі

Цікава історія, хоча не всі кінці узгоджені між собою. Я не дуже знаюся на фізиці та космічній техніці, але вони що, взагалі не відправляли на Землю поточні дані? Не зв’язувалися з центром керування польотами, чи як воно там буде зватися? Навіть всілякі зонди це регулярно роблять, а з живою командою це мало бути ще нагальнішою потребою. Але, якщо взяти це, як авторське припущення, то картина описана яскраво, персонаж цікавий, його вчинок – гм… двозначний, але зрозумілий. Бажаю успіху на конкурсі!

Невеличка нотатка: “вдача” – це характер, тобто набір якихось рис людини. До “удачі” вона жодного стосунку не має.

Це було весело, динамічно та цікаво. Сподобався авторський стиль

Читалося важко. Забагато інфодампів, замало динаміки. Ну і ідея зі зносками (на які не можна клікнути) – досить сумнівна. Тут краще або не пояснювати, або не вводити нові терміни.
Персонажі здається картонними, не викликають ні емпатії, ні якихось інших почуттів. Саме тому на їхню долю байдуже.

Вогнегасники вигадали давно. За протоколом у приміщеннях, які мали автоматичне блокування на випадок пожежі, мають бути вогнегасники у доступі… це варто обіграти там де і браковані двері. Або ж обговорити чому немає іншої системи гасіння.
няу )))

Погоджуюсь з деякими коментарями вище: найдинамічніший момент – це початок. Далі динаміка пішла на спад (хоча мала би навпаки – наростати). Забагато описів, замало емоцій. Фінал, на жаль, розчаровує.

Написано легко і легко читається. Але поведінці персонажів бракує логіки. Вони діють як дилетанти. Їхня поведінка провокує ще більший безлад і паніку, а капітан нічим не допомагає. Тому від прочитаного змішані враження.

Інколи найкраще, що ми можемо зробити – відкрити рани і прийняти потворність світу. Можливо, найкращий наш вибір – закохатися у біль інших і розділити його… дякую вам за цю історію.

Хотілось би більшої динаміки оповіді, а вона просідає, практично всюди.
Інфодампи захопили і перемогли діалоги. У них там катастрофа, відлік йде на хвилини, а персонажі спілкуються монументальними блоками тексту, витрачають час (якого і так мало), щоб сказати один одному те, що їм і так відомо.
Через це персонажі не відчуваються живими та не викликають емпатії. Вони як статисти, що діють по сценарію, проте спостерігати за ними не вельми цікаво.

Це чудове оповідання. Просто деякі люди звиклі до наукової фантастики математичного напрямку, не бажають сприймати наукову фантастику психологічного напрямку.

… А мне тригернуло, причому по всьому тексту. Якби жінка дійсно жила з людиною, в якої параноїдальна шизофренія, вона б не розказувала щодо “забрали мого Артемчика”. Знову ж таки, зниження точки концентрації уваги і розпорошення їх по всіх об’єктах не ж визначною рисою аутищм, адже аутизм визначається не однією ознакою і сенсорна інтеграція або розпорошення уваги не є вирішальним даному випадку. Як для людини з шизофренією – спокій, чи навпаки припадок не є визначальним для любові чи ненависті до улюблених справ. Коротше бачу лікаря який не розуміє що таке аутизм, бачу гіпотетичну жінку, яка брала розуміти “залаштунки” шизофренії, але не розуміє. Бачу хворого, який ще не призвичаївся до своєї нормальності.

Автор, на жаль, таке буває, якщо оформлювати діалоги списками.
Зараз виправимо.

В автора є ідея, однак це оповідання більше схоже на нарис, оскільки, як на мене, тут повністю відсутній або геть невиразний конфлікт.
Звісно, бажаю автору розвиватись і вдосконалюватись. Це може звучати трохи фрустраційно, особливо, коли ідеї вирують і їх хочеться втілити якнайшвидше, але форма і сторітеллінг важливий не менше від ідеї. У вас все вийде!

Дякую всім, хто зміг дочитати до кінця це супердивне форматування! У ворді все виглядало не так, чесно-чесно, тому ви молодці! Так так, це саме проба пера, тому дуже дякую за відгуки!

Дуже поетично написано, прям відчуваєш ту всю велич і радість розумного дерева-корабля. До речі, сам колись писав розповідь про живий дім і живі речі в ньому, тому тема мені близька.
Єдине зауваження, яке в мене виникло під час прочитання, це те,що даний твір мав би бути трошки детальнішим, більшим за об’ємом, тоді б історія виглядала якось структурованіше, але все розумію, бо є обмеження за кількістю знаків .

прочитав

просто, але нормально та оптимістично. За це плюс

прочитав

прочитав

Так, геніальна лінгвістка, мова, що програмує мислення і використовується як зброя…
Ага. Ділейні, Вавилон -17
Зауваження: така мова мусить бути прив’язаної до апаратної реалізації платформи, в даному разі мозку. Звідки чужинці це знали?
Ну а так, в принципі, непоганий переспів старої теми.