Коментарі

1
“найдальша”, “переключився на навігаторів”, “Курс по вказаним координатам”
Текст не вичитаний перед надсиланням на конкурс.

2
Хм… Діамантова планета, кажете… Карантин, кажете… От хитрі іфри зі слюнявими тюленями 🙂 ! Придумали, як віднаджувати жадібних землян 🙂 Дико сміялася.

3
“Карантин мав скінчитися цього дня і планету оточили кілька сотень кораблів більш ніж двадцяти рас”
Микола був командиром, тому теоретично, мав би бути розумним. Але, кажуть, що з віком мозок людини починає всохати, тому герой поплентався на край космосу (клята стареча деменція з дромоманією в купі), замість того, щоб під смачний чайок в теплому ліжечку дивитися міжгалактичні новини або читати в повідомленні від своїх колишніх підлеглих про відміну карантину на діамантовій планеті 🙂

4
“оточили кілька сотень кораблів більш ніж двадцяти рас”
В далекій-далекій галактиці була планета, вкрита таємницею… За триста років 20 рас синхронно полінувалися перевірити достовірність інформації… Це були одні з найбільш довірливих рас Всесвіту, про які я читала 🙂

Прошу пробачення

Не погоджуся з Читачем. Ось задаймося питанням, чому дівчинка з дитячої оповідки не втекла, коли побачила Червоні штори? По-перше, бо для неї мати авторитет і без її дозволу дівчинка не сміє нічого зробити. По-друге, тоді не вийшло б страшилки. Чи логічно було б, якби герої фільмів жахів просто втекли? В більшості випадків так. Але тоді не вийшло б фільмів жахів.
Так що жанр диктує правила і ви, авторе, зіграли за ними.

Це справді круте оповідання, але фінал різко падає в якості. Тут є гарна мова, таємниця і трохи гумору, це все чудово. Тут є діалоги з доречними деталями.
Та фінал не дає відповідей, ні гумористичних, ні жахливих, ні романтичних. Є таємниця, а розгадку не скажемо, навіть натяку не дамо. Що ж ви так?
Але оповідання в усякому разі вартувало часу на читання. Поки входить у мої Топ 3.

“Спалахнули, мов феєрверки на Четверте липня, і загубилися на схилах піщаних пагорбів”
Було б краще, якщо автор пояснив, що значить ця дата 🙂 Наприклад, в Україні 4 липня – це День судового експерта.

“Посіріла шкіра сповзала, мов віск на свіжій свічці. “, “Від нього несло горілим металом, а у хриплому диханні відчувався присмак паленої гуми.”
Син в лікарню не телефонує 🙂 Батько, мабуть, завжди виглядав “свіженьким” 🙂

“Тому, якщо я тебе попрошу… Ти обіцяєш мені нікому, розумієш мене, – вона взяла його за руку, обхопивши зап’ястя. – Нікому не говорити, що тато повернувся.”
В моїй уяві вже вимальовувалася така картинка: син бачить, що батько погано почувається, мати каже нікому не говорити. “Ось вона, звичайна побутова мокруха в конкурсному творі :)” подумала я, але через кілька абзаців зрозуміла, що дружина не така вже й бандитка 🙂

“У тьмяному сяйві малий помітив, як із нижнього кутика батькових губ сочилася чорна масна рідина.”
Та що ж це за синок такий? Оце я собі намагаюся уявити картинку з боку дитини: стоїть вірогідно обриганий батько, одяг весь в “чорній масній рідині” (ох ці асоціації 🙂 з продуктами життєдіяльності), щось не те говорить, а дитині навіть у голову не спадає, що треба попросити допомогти йому. Добра дитинка 🙂

Твір цікавий, але цей синочок з крижинкою замість серця – просто “вогонь” 🙂 Невідома причина, чому дитина не попросила матір, чи дядьок в чорних окулярах, чи хоч КОГОСЬ допомогти своєму батькові 🙂 Він, мабуть, тварюка така 🙂 , не давав сину цукерки їсти.

Персонаж син поводиться нелогічно, тому втрачається атмосферність, починаєш розуміти, що світ пластиковий.

Прошу пробачення за критику.

Які у вас тут пристрасті. 🙂

Команда Зф вас читає трохи із запізненням, тому просить бути взаємно ввічливими.

Пане людоїде, дякую за конструктивну критику. Я зазвичай пишу за дорадянським українським правописом, тобто тією українською мовою, якою зберегла американська та канадська діаспора. Також люблю користуватись діалектами. Ідея написати щось подібне до цього, але спочатку я задума написати масштабний фантастичний твір. Тим більше, я молодий автор-початківець. Тому, уся критика мені буде доречною).

Пане читачу, щиро дякую за критику. Але я тут не мав наміру закликати до знущання над хворими дітьми. Тут зміст цього твору полягає в іншому. З Вашої критики, зрозуміло, що треба мені було деякі моменти уточнити і більше написати, бо сюжет вийшов не надто зрозумілим. Критика, якою б вона не була, завжди – хороша.

Роз’яснення для Людоїдоїда:
Перш за все дякую за такі фрази: “Коротше, Читача з його коментарями на цьому конкурсі віддати людоїдам, а потім мені.”, “До речі, а раптом ви вкусите чи вибухнете? Як до вас взагалі можна людям підходити?”.

Однак прошу не порушувати пункт 4.4. розділу “Коментування” Правил конкурсу, де зазначається “Не допускаються образи учасників конкурсу. Образи – одне з найгрубіших порушень правил конкурсного етикету. Повідомлення, які містять образи, будуть негайно видалятися. Також неприпустимий перехід на особистості”.

Я нікого (ні вас, Людоїдоїде, ні автора твору) не ображала, коментувала максимально чітко та логічно послідовно.

Тепер, по суті.

1
“Читачу, багато знаєте каменів, здатних вибухнути?”
Так, наприклад, це руди з високим вмістом магнію. Доречі, магній здатний горіти навіть у воді та використовується у складі пороху для підвищення вибухових властивостей.

2
“Чому на іншій планеті вони мають бути?”
А чому б і ні?

3
“Чому ентомологи не бояться брати їх пінцетами чи ловити сачками й не бояться, що ті вибухнуть?”
Тому що ентомологи знають, з чим конкретно мають справу 🙂

4
“До того ж героїні вже в скафандрах, що дає додатковий захист.”
Наприклад, від детонації – це сумнівний захист.

5
Як не могли зрозуміти з чого складаються кристали? “Це не дивно, в них немає органічних речовин…” і слідом “це силікатні організми”.
Так, але не достатньо: “Якість кристали, але структура неоднорідна”.

6
“Читачу, даруйте, а яку зелену штукенцію привезли до судді?”
Я не говорила, що кристали в залі суду. Вони, вірогідно, десь лежали на кораблі, чи в лабораторії, “тому до залу суду проникнуть з киснем лише через певний час”.

7
“Їх склад відомий, а небезпеку складають ЗЕМНІ рослини для кристалів. ”
Читайте пункт №5. Може й силікати там присутні, але ж чітко написано про “якусь” неоднорідність кристалів.

8
“Дівчатка висадилися на Ягу-2 і занесли спори, аяяяй. А чого їм було боятися? ”
О, скільки хорор фанстатики побудовані на цій темі! Навіть в нашому реальному світі перед завантаженням майбутніх марсоходів до ракет їх інтенсивно дезінфікують, щоб не з’явилися нові штами та непідйомні проблеми 🙂

9
“Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні”
Дівчата контактували “ногами, руками, своєю головою” костюмів з грунтом, атмосферою тощо. Теоретично, ці спори могли контамінувати всю поверхню захисного одягу.

10
“Ви не цікавились, Читачу, які процедури проходять реальні космонавти після повернення з космосу?”
Цікавилась. В деталях. Документальна зйомка повернення астронавтів з Аполону-17, дивіться з 7:13 (https://www.youtube.com/watch?v=aFYl-TbxskA), повернення астронавтів з МКС (https://www.youtube.com/watch?v=Kr6X0-QC1Gg).
Коротше кажучи, люди покидають свої апарати в “робочих” костюмах 🙂

Чесно кажучи, Людоїдоїде, я рада, що ви так емоційно захищаєте Автора твору. Однак під емоціями ви не змогли надати об’єктивного обгрунтування своїх думок.
Я можу і більш детально розписати проблему халатності в творі “Зелена бомба”, але не хочу, тому що коли упираються рогом, то не здатні сприйняти гарну пораду.
Творчих вам успіхів.
Прошу не ображатися. Вибачайте за конкретизовану критику.

Це той випадок, коли вагаєшся – автор вирішив поглузувати з читачів чи писав на повному серйозі. Якщо це пародія, то вона не вдалася, бо неясно що пародіюється. Якщо серйозний твір про неприйняття й терпимість до інших – він примітивний і написаний засміченою мовою.
Оповідання настільки різнорідне, що виглядає шматками різних творів, складних докупи. Тут і переписка в соцмережі, і діалоги, і непряма мова, і описи від оповідача, і коментарі автора. Переписка однозначно зайва, вона нічого не повідомляє про персонажів, не містить зав’язки сюжету, вона не тягне на експозицію. Двоє людей побалакали – от і все.
Описи подій надто бідні, просто-таки мізерні.
“Доброго дня! Ви наступні для вильоту жити на Марс. Збирайте, усі необхідні речі” – від кого повідомлення, чому йому вірити? Досить одного слова: “урядове”. Прийшло урядове повідомлення. Чи від якоїсь служби. А так наче в тій страшилці “А по радіо й кажуть: дівчинко-дівчинко, труна на коліщатках уже виїхала…”
“Боян збудував скромну садибу, щоби жити” – а ще він купив стільчик, щоби сидіти і їжу, щоби їсти.
“Усі проголосували “ЗА” Боянову ідею” – от пощастило! А чому його послухали? Хто він, що його думка настільки вагома? Спробуйте домовитися в ОСББ про те, якою фарбою покрити лавки в дворі, а тоді пишіть про те як усі одностайно підтримали рішення про долю своїх дітей.
Щодо “…ракету, подібну до тарілки” – це як? Ракета має видовжену обтічну форму не просто так. Якби вона несла тарілку на собі, подібно до шаттла, це було б зрозуміло. Між іншим, ракета+тарілка – це реальний проєкт.
Перейдімо до приміток.
“Садиба – житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом є окремим господарством” – ух, як цінна інформація. А ми й не знали!
“У даному випадку — дрібниці” – авторе, тутешні твори читають не першокласники (принаймні, переважно). Ми знаємо що таке садиба, абищиці та безліч інших слів.
До речі, автор змішує купу русизмів з колоритними словами української мови (ті ж абищиці) та рідкісними написаннями (инший). І виходить замість української мови сміховинний суржик, як в тому анекдоті про “де тут астанівка”.
Останній абзац – це феєрія в гірших традиціях “Жистокой голактики”, “Дня всієйі кравіщщі” й “І тут вискочив скелет”. Авторе, ви далеко не Олаф Стейплдон аби писати про долю майбутніх видів людини та зміни орбіт планет. Просто назвати що сталося потім – це замало. Такий фінал нагадує синопсис сюжету якогось твору з Вікіпедії.
Мутанти тут не наступне покоління, а батьки, що так охоче віддали своїх дітей на виховання парі чужих осіб. Дітей, які вочевидь мають не просто різні фізіологічні потреби, а навіть середовища життя.
Цей твір варто зберегти для того, щоб показувати як НЕ ТРЕБА писати оповідання.

Ви прочитали майстер-клас як доскіпатися на рівному місці.
Цілком підтримую автора та Лісовика.
А раптом воно вибухне, а раптом воно вкусить! Ви, Читачу, багато знаєте каменів, здатних вибухнути? Чому на іншій планеті вони мають бути? А як збирають зразки комах чи тих же каменів? Чому ентомологи не бояться брати їх пінцетами чи ловити сачками й не бояться, що ті вибухнуть? До того ж героїні вже в скафандрах, що дає додатковий захист.
Як не могли зрозуміти з чого складаються кристали? “Це не дивно, в них немає органічних речовин…” і слідом “це силікатні організми”. Дослідниці прекрасно знали з чого складаються кристали. Як і про вас, Читачу, можна сказати “стільки-то відсотків води, стільки-то відсотків кальцію чи що там ще”. До речі, а раптом ви вкусите чи вибухнете? Як до вас взагалі можна людям підходити?
Читачу, даруйте, а яку зелену штукенцію привезли до судді? “Зелена штукенція” лишилася на іншій планеті. А кристали жіночки на Землю не привозили. Про це принаймні ні слова в тексті.
“Ці зразки, які, наголошую, невідомого складу з високоваріабельним потенціалом небезпеки”. Якого, вибачте, фіга? Їх склад відомий, а небезпеку складають ЗЕМНІ рослини для кристалів. І суддя виніс вирок для їх захисту й недопущення подібних ситуацій в майбутньому, коли земні організми потрапляють в чужу екосистему.
Дівчатка висадилися на Ягу-2 і занесли спори, аяяяй. А чого їм було боятися? Вони й подумати не могли, що там теж є кристали. А кристали, як сказано вище, не відрізняються за складом від навколишніх скель, бо в них нема органічних речовин.
“Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні” – панове, у нас гідний спадкоємець штанів Арагорна. Якщо автор не написав, що в людини є голова, то в людини нема голови. А якщо він не написав, що героїні зняли скафандри, то вони завалили в них прямо на суд. Мабуть проломивши заразом вікно своїм зорельотом. Ви не цікавились, Читачу, які процедури проходять реальні космонавти після повернення з космосу?
Якби твір був про зварників вищого розряду, Читач мабуть засипав би автора доріканнями: а зварник прийшов додому прямо в зварювальній масці! Бо не сказано як він її знімає. А в нього ще мабуть карбід на черевиках! Ну а раптом? А карбід як потрапить у чай, то його дружина зварника вип’є і отрується, ааа! Як взагалі світ ще стоїть, коли є такі зварники? Ой вииибачте-пробачте за прямоту.
Коротше, Читача з його коментарями на цьому конкурсі віддати людоїдам, а потім мені.

“лікар’я ” – натяк на картавість героя?

“У цей час багато вже народили не схожих на людей дітей.”, “Люди не знають, що робити.”
Сюжет натякає, що героям невідомо про геномні аберації внаслідок впливу космічної радіації 🙂

Боян великий оптиміст, оскільки думає, що людина з описаними деформованими органами та скелетом зможе хоч трохи прожити в умовах Марсу 🙂 Було б гуманніше транспортувати всіх дітей в більш м’які умови Землі.

“зробимо з них ЗЛИХ істот допоки їх усіх не заберем”
Дуже гуманно хворих дітей залишати на Марсі одних, приречених на смерть. А з тих хто ненароком виживе, знущатися , щоб зробити з них “злих”? Авторе, це ЖОРСТОКИЙ ЖАХ!!! Ваш “позитивний” герой, тобто протагоніст, каже щось таке, що на голову не налазить…

Чесно, я б такий сюжет на конкурс не пустила б, оскільки мені здається, що автор заклакає до жорстокої поведінки над хворими дітьми.

До Бояна виїжджає міжзоряна комісія ЮНІСЕФ 🙂 а також психіатрична комісія з метою провести експертизу розумової дієздатності Вернидуба 🙂

Прошу пробачення.

Відповідь Дукату:
За моєю гіпотезою, плазмові потоки можуть впливати на гравітаційну взаємодію віртуальних гравітонів викликаючи зміну їх параметрів та утворюючи потенціал для появи антигравітації. Мій крейсер оснащений технологіями, які приборкали цю властивість, тому може подорожувати у вакуумному просторі Всесвіту вперед двигунами (нагалошую, вони спалюють не бензик, а побудовані на основі кваркових взаємодій). Таким чином, в моєму розумінні, пілот Сейфі змінювала пропорції кварків та антикварків, внаслідок чого простір перед крейсером ставав менш “насиченим” енергетичними квантами, що ніби виштовхувало крейсер в ділянки з попереду з меншою щільністю).
Однак, наголошую, що це не наукова стаття, а лише уявний світ. Я не претендую на достовірність моїх гіпотез, оскільки глибоко не вивчала це питання.
Дякую.

“Айєша зняла один кристал пінцетом і поклала в герметичний контейнер”
Дія відбувається за допомогою рук, тим більше, пінцет не забезпечує достатньої відстані від потенційної небезпеки, оскільки ваш зразок неоднорідної, неорганічної будови (“Якість кристали, але структура неоднорідна”, “немає органічних речовин”). Він міг банально здетонувати й залишити вмирати вашу Аєшу без руки від геморагічного шоку.
Щодо сканеру: герої не змогли зрозуміти, із чого саме складаються кристали, тому їх сканер морально застарілий або не ефективний. До того ж, зазвичай, сканер у фантастичних творах – це прилад, який вимірює випромінювання та хвилі різної частоти. Якщо кристали містили б отрути або вибухо-небезпечні компоненти, які перебували в стані фізичного спокою, тому могли зреагувати лише на прикладення кінетичної енергії… Бачу, що не любить автор своїх героїв 🙂
Словом, бачу халатне ставлення героїнь до свого життя та здоров’я.

“Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію”
Ці зразки, які, наголошую, невідомого складу з високоваріабельним потенціалом небезпеки, прилетіли з Аєшою на Землю. Вони там собі спокійненько лежать, а може трансформуються, а може випаровують високотоксичні сполуки, тому до залу суду проникнуть з киснем лише через певний час. Але судді всеодно, йому потрібні податки в казну, тому вирок стосується лише матеріального відшкодування. Такий собі суддя, якщо чесно.

А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі…” – вони по-вашому на засідання суду в скафандрах прямо з зорельота зійшли?
Ні, ну на Ягу-2 вони висадилися і гуляли там. Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні 🙂 Тому ці чужинці при таких умовах були в тій реальності світу уже скрізь.

Авторе, запевняю, я дуже уважно читала ваш твір. Однак, представлений світ побудований на халтурному ставленні героїв до своїх повноважень, що засмучує. Варто краще продумувати сюжет, тоді людині буде здаватися, що вигаданий світ – реальний і приноситиме задаволення. Моя критика максимально конструктивна та об’єктивна.
Щиро прошу вибачити мене за різкість та прямоту.

Оповідання доволі цікаве. Успіхів Вам.

Твір сподобався, читався легко. Сподобалося про повернення назад завдяки чорній дірі, що допомогло виправити помилку. Автор, мабуть, писав на конкурс про мандри в часі?

А що, доволі зрозуміло, автор прихільник якоїсь віри про Род і нам пропонує вдатися до цієї віри. Чесно, у кожного своє уявлення куди рухатися далі – автор в бік духовного саморозвитку!

Не хотілося б викабенюватися, але як автор уявляє проліт задом в перед в космосі? Це якби перед зорельотом була стіна, між стіною і зорельотом домкрат, що долаючи тиск вихлопів з двигуна зорельота просував його вперед. Якось автор забув що протидія дорівнює докладеній силі. І вибачаюся за повтор в реченні слова “зорельот”, але не зміг простіше придумати речення.

Підтримаю вас, пане Авторе. Дехто під маскою “Читач” і справді пише нісенітницю під усіма підряд творами.
Ваше оповідання читабельне, за що і дякую.
Успіхів.

Читачу, ви звісно потім усе знову замаскуєте своїм “пробачте”, але ви оповідання-то читали?
* “видайте їм хоч по примітивній палиці, щоб вони могли потикати в кристали, перш ніж брати руками” – “Похитуючись у скафандрі, Айєша підійшла до оазиса, тримаючи сканер”, “Айєша зняла один кристал пінцетом”.
* “Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію” – ДЕ? Куди привезли? В залу суду чи що?
* “А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі…” – вони по-вашому на засідання суду в скафандрах прямо з зорельота зійшли?
Ви не просто додали максимально нелогічні деталі, а ще й понаписували прямо протилежне тому, що є в творі. Так що дослухатися до вашого “відгуку” жодних підстав нема.
Пробааачте

Відчайдушні паняночки… Не вчили їх в дитинстві, що брати каку в руки не можна. А то плюнуло б в очі отрутою, на тому й закінчилася б експедиція.
Авторе, якщо у вас головні герої – це люди, видайте їм хоч по примітивній палиці, щоб вони могли потикати в кристали, перш ніж брати руками.
Прошу, дайте судді попити ноотропів чи таблеточку йоду, може логіка з’явиться…
Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію, яка може хотіти жертоньки, виділяти отрути, містити вірусні нуклеотиди, становити геномну загрозу для тваринного життя й населення планети внаслідок пошкодження наших ДНК з наступними мутаціями та ін…. Та все фіолетово, тільки гроші хай виплатять за експедицію 🙂 !
А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі… Та ви вже колонізували чужинців більше, ніж треба… Бджілочки наші.

Сюжет треба трохи більше продумати з урахуванням біоетики живого.

Пробачте.