Коментарі

Чесно кажучи, після прочитання запам’яталися лише чорний костюм, клумба і плакат :-). Оповідання як такого нема, хоч до ліміту, здається, ще лишилася уйма знаків.
З технічного: мова рвана, з безліччю непотрібних уточнень. Деякі речення побудовані невдало: “…в чорному костюмі з розкиданими руками у формі хреста” (костюм з руками? руки у формі хреста?)
А от задумка накльовувалася цікава. Її б розгорнути у великий формат – і буде вам щастя :-).
Удачі на конкурсі!

Вічне питання #нуішо? лишилося без відповіді. В радянські часи такі твори друкувались у рубриці “Пріключілось однажди”. А в наш час хтозна, чи є десь така рубрика :-).
Написано гарно, але зубодробильна кінцівка, мабуть, не влізла в ліміт. Це прикро. Хоч і не трагічно :-).
Удачі на конкурсі!

Мені особисто, як біологу, було цікаво. Не сюжет, а саме гіпотеза виникнення пріонових інфекцій. Хоча пріони до цього часу є загадковими інфекційними факторами, останні дослідження показують, що все може бути прозаїчніше – пріонні білки є наслідками генетичних аномалій певних індивідуумів. Проте, це не пояснює унікальних інфекційних властивостей пріонів.
“Пріон не відрізняється від здорового білка хімічно. Інакша лише його третинна структура. Те, як згорнуто його молекулу.”
То в цьому і є хімічна відмінність )))
“пріони перетвоюрюють на себе здоровий білок”
Ну… не зовсім коректна фраза. Пріон каталізує перетворення нормального білка у патогенну форму. По суті, пріон – білок-мутант, якщо так можна сказати про молекулу. Він не є абсолютно чужорідним для організму.
Загалом, використання збудника повільних інфекцій, враховуючи його незначне поширення у наш час, у якості біологічної зброї, нмсд, досить сумнівне.
Авторе, успіху на конкурсі!

По-перше, назва заздалегідь розкриває єдину інтригу – хто герої. По-друге, я не можу назвати це оповіданням. Це нарис або реферат. Чи синопсис твору. Персонажі тридцять років мешкають у бункері. Бальдр напевно не тільки знає те, що йому розповідає Нанни. Вiн давно це вивчив напам’ять. Тобто маємо велику пояснювалку. Я не біолог, тому дуже складно сприймати подробиці “бактеріологічної війни” атлантів із лемурійцами. Якщо не помиляюсь, вийшло так – людське життя зараз коротше, ніж цикл розвитку “зброї відплати”. Це було би цікаво як одна з ідей у великому романі. Проте для мiнiатюри це розкоші, яки з’їли весь обсяг. Удачi на конкурсi!

От усе цікаво i без жодних зауважень – але тільки до фіналу. Таке враження, що кінцівка від іншого оповідання. Непогана гумореска, присутня iдея, а потім – бах, зовсім iнша стилістика, сумний настрiй. Якщо автор пропонує замислитися, це вдалося. Тільки про що?
Бажаю удачi на конкурсi!

Дякую за побажання! “Вітер новизни” – була би добра назва для наступного конкурсу))

Зіркохід, дякую за коментар 🙂
Так, Ви праві, важко тепер щось знайти чи написати, щоб ще ніхто про щось подібне не написав. От особисто я про знання в пігулках не читав, але не здивуюся, що таке вже десь є.
“Таблетки ложками” – це просто гіпербола. Хотілося показати, що людина як допадеться до чогось жаданого, неймовірного, нового, то часто втрачає почуття міри.
На рахунок вичитки. На жаль, це і є фінальна вичитка, поки що весь мій літературний рівень. Та я стараюся ставати кращим 🙂

Це не так, ми не звикли до смертi. Я кожного дня бачу фотографії загиблих у стрічці, й мені страшно, що буде далі. Але кожного дня я також бачу навколо себе людей, які колись теж знали, що таке лелеки. А тепер вони на іншому боці. Подивіться, де я живу. Проте будемо сподіватися на краще. Тут я з вами згодна.

Та нi, Карчик менi сподобався! I те, що обділена любов’ю людина змогла відновити “баланс” добра хоча б у доступних межах i врятувати iншу бідолашну душу. Ось! Саме душу. Напевно, вся енергетична сутність ГГ – швидше за все, його душа. Може, достатньо зробити на цьому акцент, i стане набагато краще. Але те на мою думку.

Конфлікт відсутній в оповіданні, бо він геть відсутній в нас – ми теж звикли до смерті. Коли на початку війни проводжати загиблих воїнів виходили тисячі, то зараз збирається заледве півтораста чоловік. Ми теж звикли до смерті. Щоденні новини не б’ють по живому і не підштовхують до дій. Тепер смерть норма. Наївний автор вважає, що це можна вилікувати. Знаю, що не можна, але дайте хоч помріяти.

Щиро дякую, Птице, за коментар. Погоджуюсь, що технічні подробиці зазвичай не є окрасою твору. Але це ж все ж таки наукова фантастика… жанр вимагає чогось такого… Дівчині було шкода пташка, бо вона його встигла полюбити. Мабуть, обмежений розмір тексту не дозволив авторові зробити так, щоб Карчик полюбився і читачам… дуже шкода… А надто, якшо навіть Птиця Пташка не полюбила, це ще гірше. Буду намагатися виправитися в наступних творах 🙂

До речi, “сиропу” я теж не побачила. Ось Карчика чомусь не шкода. Не знаю, це добре чи погано )))

Досить розлога з’ясувалка на початку оповідання. Краще було б обставини героя розтлумачити в тексті.
“Фізичні характеристики планети теж приваблювали: інтенсивний обмін енергії між планетою та зіркою, природні потоки електрики, що аж пронизують атмосферу. Мешканці планети, як стверджував Путівник, ще не наблизилися до серйозного використання цієї енергії, і це також плюс: менше шансів наразитися на технічну химеру, небезпечну через свою недолугість”.
Це плюс для мешканців, але минус для читача. Тому що забагато термінології, але на сюжет це не впливає. Це стосується першої половини оповідання. В другій з`являється, так скажімо, бiльша людянiсть. але фiнал залишає питання. Головне – в чому iдея цього твору? Герої занадто легко ставляться до суттєвих змін в Їхньому фізичному вигляду. Мовби вони не персонажі оповідання про далеке майбутнє, а привиди з готичної літератури 18 століття. Десь так.
Удачi на конкурсi!

“тримаючи в руках віртуальний екран”
А нащо та як його тримати, якщо вiн віртуальний? Незрозумiло.
Написано дуже гарно, гумореска відмінна. Читати цікаво, характери героїв змальовані ярко. Проте бракує другого шару. Є світ, є конфлікт. Але виникає питання – до чого це написано? В чому полягає iдея? Я не знайшла відповіді. Бажаю успіху на конкурсі!

Добре, що оповідання написано такою гарною мовою. Автор знав, що хотів написати, і в нього це вийшло. І прикро, що це не фантастика. Я теж, як Зіркохід, не знаю, який саме твір Шеклі надихав автора. Але ми розглядаємо тексти не як фанфики. Це має бути оригінальне оповідання. І воно повинно бути фантастичним. Проте фантастики взагалі немає. Ані антуражної, ані сюжетостворюючого фант. припуску.
Бажаю удачі на конкурсі!

Забула додати – удачі на конкурсі! )))

Відсутній конфлікт. Майже три чверті оповідання – класична розтлумачка. Тільки наприкінці з’являються більш-менш живі персонажі. Щодо використання лелек – так, із точки зору читача це, можливо, елегантне рішення. Але з точки зору героїв це не так. Уявить собі, що багато поколінь нічого не бачили, крім корабля, не знали інших законів, крім тих, що було встановлено декілька століть тому. В їхніх мізках відсутній зв’язок між появою лелек і інстинктом розмножування.

шикарне оповідання!

Дякую за коментар. Але, гадаю, герої оповідання з ним би не погодились, бо сиропа не побачили б… Кожен з них переживає драму – дівчина втратила домашнього улюбленця, і ясно, що якийсь там осяйний юнак не може замінити таке чудове створіння… А космічний турист втратив надію отримати назад гроші з турбюро, бо, виявилось, що рекламні проспекти не збрехали, і місцеві мешканці , та ж дівчина, дійсно, не зовсім сповна розуму… Це трагедія, а не мелодрама. Хоч і в мініатюрі 🙂

Гарно написане оповідання з малозрозумілим (для мене) фіналом. Тому елегантність рішення оцінити не можу, хоч перечитав твір кілька разів. Як бузьки корелюються з “любовним безумством”? От якби мова йшла про кролів… 🙂
Ну і кораблі зі зміною поколінь – це такий же бородатий енефний релікт, як і мандрівка на Місяць у снаряді. Втім, автору видніше, звісно :-).
Удачі на конкурсі!