Коментарі

Авторе, залиште пояснення символізму свого твору для повнорозмірного оповідання. Ваш твір хороший, крапка.

З тексту зрозуміло, що автор хотів до людей, що наркотики – це зло, але перестарався. Це справді, актуальна й хороша тема. Тільки потрібно було писати делікатно, бо вийшло навпаки – реклама наркотиків. Другий абзац дивний. Щодо нього, згоден з Читачем.

Що вирішили персонажі, померши? Втекли з життя невідомо чому.
Вони могли лишити про себе якийсь знак. Осягнути якусь істину. Людина, навіть закоренілий матеріаліст, бажає аби люди в якійсь формі існували після смерті. Нехай не в Раю чи наступному житті, нехай у своїх справах і пам’яті інших людей.
Тон оповідання зображає самогубство як щось буденне та навіть рутинне. Ніби смерть має бути байдужою читачам. Але це не так. Ви обрали не ту аудиторію.

Персонажі-наркомани могли б вирішити сюжет конструктивно (в рамках твору), але автор цим не скористався. Є рішення скористатися наркотиками для втечі від страждань. Можна уявити, що весь політ – це тріп. Можна змалювати як вони втрачають відчуття де реальність, а де галюцинації.
Можна завернути, що експансія-то, вона в глибини підсвідомості відбувається і тільки перебігає в формі космічного польоту.
У всякому разі твір не повинен ідеалізувати наркоманів. Авторе, ви зустрічалися з наркоманами, в яких “амфетамінові погляди”? Це страшно і відразливо, і такі явища як наркоманія належить “обробляти” в фантастиці, щоб зменшити їх жахливість, а не подавати наркоманів як героїв, що сміливо летять назустріч смерті. Читач сповна описав ваш твір як деструктивний. І погоджуюсь з Віщуном, персонажі геть не схожі на наркоманів своєю мовою. Вони вдають із себе наркоманів. Може в тому інтрига?

Я розумію, що наркомани не повинні робити логічних кроків. Однак, ви недооцінюєте страх залежної людини перед абстинентним синдромом, коли з усіх щілин тіче і хлюпає на фоні інтенсивного м’язевого болю: градом піт, соплі, сльози, витікає вся утворена сеча, виходить кал, а в легенях булькає. Тому, коли мова йде про шляхи отримання нової дози, людина виявляє неабияку тверезість розуму та хитрість.
Повірте, хижак ніколи не покидає свою жертву. Авторе, ну не полетіли б наркомани геть від колоніального лагера без загрози життю. Причина “створити окрему колонію вшістьох” дотемна, але неможлива.

Окреме зауваження щодо реклами наркотиків та суїциду (“Бо руйнування свого тіла і своєї душі – єдиний спосіб по-справжньому втекти з того лайнера, від тих людей.”). Це деструктивний твір. Ви розумієте, що фантастику переважно читають підлітки, чи ні?Авторе, по ваших роботах створюється враження, що ви ненавидите українців, оскільки хочете ввігнати людей в пітьму.

А ще, раз ви вже пишете про наркотичні речовини, потрудіться хоч трохи дізнатися про їх фармакодинаміку (ефекти), оскільки низька компетентність просто зашкалює (“Вони відчули несамовитий біль і неймовірну ейфорію” – просто епік. Не буду вдаватися в подробиці, але послідовність некоректна, а для канабіноїдів – це седативний ефект і т.д.).

Вам не 1 за твір треба ставити, а “-1” !

Пробачте.

Я розумію, що наркомани не повинні робити логічних кроків. Однак, ви недооцінюєте страх залежної людини перед абстинентним синдромом, коли з усіх щілин тіче і хлюпає на фоні інтенсивного м’язевого болю: градом піт, соплі, сльози, витікає вся утворена сеча, виходить кал, а в легенях булькає. Тому, коли мова йде про шляхи отримання нової дози, людина виявляє неабияку тверезість розуму та хитрість.
Повірте, хижак ніколи не покидає свою жертву. Авторе, ну не полетіли б наркомани геть від колоніального лагера без загрози життю. Причина “створити окрему колонію вшістьох” дотемна, але неможлива.

Окреме зауваження щодо реклами наркотиків та суїциду (“Бо руйнування свого тіла і своєї душі – єдиний спосіб по-справжньому втекти з того лайнера, від тих людей.”). Це деструктивний твір. Авторе, ви ворог своєї держави?

А ще, раз ви вже пишете про наркотичні речовини, потрудіться хоч трохи дізнатися про їх фармакодинаміку (ефекти), оскільки низька компетентність просто зашкалює (“Вони відчули несамовитий біль і неймовірну ейфорію” – просто епік. Не буду вдаватися в подробиці, але послідовність некоректна, а для канабіноїдів – це седативний ефект і т.д.).

Вам не 1 за твір треба ставити, а “-1” !

Пробачте.

Жарти дійсно іскристі та дуже вправні. Це єдина перевага твору.

Однак, реклама суїциду для України, де наша держава і так в топчику (офіційно – 13 місце у світі, але скільки ще не зареєстрованого, ніхто не знає достовірно) – погана ідея. Авторе, ви впевнені, що хочете взяти відповідальність за підштовхування і без того морально замучаних українців до такого кроку? Уявляю, сидить чоловік за столом під гнітом тяжкої життєвої ситуації і читає ваше оповідання… Герої не показали приклад правильної поведінки, а повелися як останні слабаки. ЖАХ!
Героїв не зжерли, героїв не вбили, а просто герої – гірше антигероїв. Не думаю, що смерть від токсинів атмосфери була приємнішою (“Андрій починає здригатися. Спотворена судомами постать у скафандрі на фоні останніх променів світила. Він падає на пісок і конвульсивно труситься, аж поки не завмирає в химерній неприродній позі”), ніж природній в цій ситуації кінець.

Авторе, прошу, хай герої вирішують складні ситуації! У вас уявний Всесвіт:
– герої могли б провалитися крізь пісок, знайти підземні технології вимершої цивілізації і полетіти додому на сріблястих тарілках.
– герої могли б спокійно говорити про щось повчально-важливе в стилі “давайте цінувати секунди життя”, доки б не втратили свідомість.
– герої могли б поборотися за останні крихти хвилин з голодним чудовиськом 🙂

Однак, ні! Твір подає приклад слабкої волі та туповатих рішень героїв в складній ситуації.
За рекламу суїциду я поставлю вам найнижчу оцінку, якщо доведеться голосувати.

Пробачте.

Віщун

В літературі правил немає і писати треба як хочеться. Якщо Вам не подобається, то Ваше право сповістити про це критикою та низьким балом, але зверхність зайва.

Декаденствуємо?
Отут бракує атмосфери трешу, все надто серйозно. Персонажі надміру правильні для наркоманів, що летять на вірну смерть і їм на це начхати. І “камон” чи “пацани” не робить їх зневіреними в житті втікачами, котрі відкидають правила, чи хто вони там. До речі, хто всі ці люди? Чому вони так хочуть не просто померти, а здохнути?

Авторе, наголошу, у вас хороше оповідання, цього не заперечити. Його переваги розписали вище. Та в нього є конкретне, зовсім невелике і чітко видне слабке місце. Вам на це вже декілька разів тут вказали різні люди. Вам як початківцю пощастило, а може це навіть ваша заслуга, що слабке місце так добре видно і воно одне.
“Якщо потрібне завершення вигадайте його самі”. Постмодернізм нікуди не подівся, та робити незнайомців співавторами – це є гепенінг. А в літературі ж є така штука як “смерть автора”, коли від читача, а не автора, залежить сенс твору; але це й близько не “вигадайте самі чим там усе закінчилось”.
Таємниця – це добре. Нехай вона навіть лишиться нерозгаданою. Герой не дізнався що там сталось, але натомість, отже, здобув щось інше. Він якось змінився за 57 років, його знання та досвід – ось це мабуть нагорода, котрої він заслуговує. Але це вимагає більше обсягу в творі.

Людоїдоїд

Щодо фіналу, то це “не баг, а фіча”. Мені подобається робити читачів співавторами і змушувати їх замислюватися. Якщо потрібне завершення вигадайте його самі.

Читач

1. Радше автор довірився Ворду та власним пізнанням. Але є й гірші.
2. Алмазна ж, не діамантова. Діамант це вже після обробки, а я сумніваюся, що хтось її гранував. До того ж, сумніваюся, що це прямо такий вже цінний ресурс в довгостроковій перспективі.
3. Микола не був аж надто розумним, як видно з його коли застали на гарячому у чужому секторі. Плюс, читайте уважніше: списана форма на Миколі, корабель спільної конструкції не надто люб’язних в минулому рас. Очевидно, що за майже шістдесят років сталося чимало змін і навіть наймолодші колишні підлеглі свої місця не зберегли. Крім того, космічні відстані, я ніде про існування гіпер-двигунів чи чогось подібного не згадував, а тому самі здогадайтесь коли дійдуть новини. Не кажучи вже про те, що якщо там щось дійсно важливе жодних новин не буде. А також можливий ще один варіант, але про нього в наступному пункті. Тому ймовірність не дожити до новин дуже висока. Не кажучи вже, що “смачний чайок в теплому ліжечку” міщанське уявлення про комфорт, яке не варто розповсюджувати на всіх. Нехай все можна побачити онлайн будь-якої миті, люди не перестають дряпатися на Еверест, опускатися в Маріанську западину і стрибати з парашутом. І пенсіонерів серед таких відчайдухів вистачає.
4. От для кого я витрачав дорогоцінні знаки, описуючи видіння в подробицях? От Вам сильно хочеться пережити “кожну літеру, вишкрябану на мозку”? Спробуйте бодай з рукою, розкажете, коли спинитися. Наближатися до планети боляче чисто фізично, не кажучи вже про наслідки. Плюс, Микола якраз і міркував над цим питанням: за триста років хтось мусив порушити заборону, та, якщо він це не оприлюднив, то аби не хотів, або не зміг. Ось чому чекати новин марна справа. Й додатковий аргумент: Ви табличці “Проїзд заборонено” довіряєте? Ми, начебто, мусимо бути цивілізованим суспільством, а це означає брати до уваги подібні речі.

Віщун.

Чому саме це його хвилювало? Причину вище Читач озвучила. За щонайменше триста років хтось мав начхати на заборону. Бодай тому що попередні покоління не могли сподіватися на відповідь. Але жодних варіантів, навіть чуток, лише “Це погане місце”. Хіба це змушує замислитися?

Саша

Ні, не я. Обов’язково прочитаю. Дякую за побажання!

Ну, за упокій.
Звичайно, і фінал, де всі померли, має право на існування. Мініатюрі ніби всього вистачає, тільки споглядальний тон автора створює атмосферу якоїсь несерйозності. Ну вмремо, так вмремо, а давай!
Побудова діалогів наче правильна, але схема дієслово-іменник після чи не кожної репліки надає подіям відстороненості. Шепоче Катя, відказує Андрій, погоджується Сергій.
Тому оповідання виглядає сценарієм з розписаними діями. На сцені така-то музика і такі-то декорації, герой стоїть у такій-то позі, він каже “те-то і те-то”. Куліса опускається.

Вітаю, авторе!
А це не Ви написали ще одну загадкову історію “Земля – мій дім”?
Хай би як, а ви ще той майстер інтриги.
Причому зловив себе на думці, що щоб там не сталося з карантинною планетою, все одно б, напевно, у мене виникла б критика, а так… нема розгадки, нема й нагайки 🙂 Окрім скарги, звісно, що розгадки нема 🙂
Творчих злетів!

Щиро дякую за коментарі. Прийму до уваги на майбутнє. Це взагалі моя перша спроба писати на подібну тему і щось виставляти на розсуд. Тому ще раз дякую кожному.

А можна трохи покепкую? У мене виникла дика здогадка, що інопланетяни рятували Землю саме від Сашка. Недаремно ж наголосили, що спасіння Землі в його руках, і лише потім додали, що “і всього людства”.
Звісно, це жарт. Сама мініатюра мені сподобалася, але незрозуміле земне лихо залишає простір для здогадок і недолугих жартів.
Творчих злетів!

Ну, альбатрос в поета – це знак тяжкої ноші-покарання, який спадає з шиї, коли пекельна подорож добігає кінця. В іншому творі, романі про китобійне судно, яке женеться за білим китом, моряк в останній момент прибиває молотком альбатроса до щогли, як знак прийняття своєї долі, перетворення на летючого голандця. А довгий варіант оповідання є, але там багато аналогій з поемою, тому натяк старого про довгий похмурий сюжет в принципі самодостатній.
Інших варіантів, як розширити сюжет, маючи під рукою 6000 знаків, крім того, як накидати жирних прозорих натяків, малувато.

Коли в Кідрука на перших сторінках описано розтерзаний труп і хтось блює, це допустимо, бо підкреслює неправильність ситуації. Коли хулігани в Кінга б’ються та лаються, це допустимо, це характеризує їх як персонажів. Коли супутник Завойовника Зіма – пришелепкуватий робот, це допустимо, бо він допомагає яскравіше зображати Зіма.
Коли герой цього твору описує йойоу свого друга-чувака “в гівняному світі”, це буффонада “чисто поржать”. Але марно чекати, що такий твір опиниться десь ще, крім архівів якогось сайту.

Так, автор добре справився, пишучи оповідання майже з самих діалогів. Фінал спірний, але до нього герої ішли весь сюжет, ніхто не дорікне їм.

Добре написаний атмосферний твір. З нього вийшла б короткометражка, серйозно. Відчуття оповідача так детально описані, що прямо відчуваєш той пісок і бетон. Той випадок, коли твору ні відняти, ні додати.

Ваш твір непоганий. Але йому чогось критично бракує. Отам, де (декілька вирваних сторінок) місце для якоїсь промови персонажа, або рішучої дії. Як він показує всім, що за Лусочку треба боротись, що вона варта того, аби жити в себе вдома.
Як тут згадали, “Битва за планету Терра” чи вона ж “Досягти Терри”, це добрий зразок для таких історій.