Коментарі

“It is magic” 🙂 🙂 🙂
Бідний Радозірчик не користується технологіями, де існують гіпердвигуни, тому так тужився над вогнекулею, що аж кров носом пішла 🙂

“Великий протуберанець виринув з неї та закрутився навколо порожнечі.” – та це ж звичайний джет, а не протуберанець!

Наскільки я зрозуміла, брутальна діваха з чорної діри – майстер пікапу, однак її талант Радозір чомусь не зацінив 🙂 А як же, у неї палаци, вогнекулі як спалахи наднових, а тут Радозір зі своїм мечем… Зрозуміла паняночка, що в чаклунчика з носа підтікає не лише кров, але й мізки, якщо він з такою зброєю до неї прийшов, тому прикинулася , що програла з використанням блакитних спецефектів. Іншого пояснення в мене немає 🙂

Персонажі поводилися, як обрані Всесвітом кретиноїди, тому постійно мене розсмішували. Тобто, я розумію, що автор цього не хотів, але обман очікування та незручні ситуації абзац за абзацом перетворюють фантастику в гумор.

Пробачте

Авторе, пишіть про те, що приносить вам задоволення, якщо це не порушує Цивійльний та Кримінальний кодекси України 🙂
Складалося враження, що частину тексту ви віддали задля “треба”. І ось це “треба” – нудне і не цікаве. А для того, що, як мені здається, подобалось вам, і сподобалося б іншим людям, виділено замало слів.
Відчуваю, що було б круто… Однак, автор трохи відволікся на зайве…
Пробачте.

“Нівельована” . Мабуть, автор хотів сказати про явище анігіляції.

Отже, суд вирішив прийняти до складу Імперії населення супротивників, лідер якого визнав провину в учиненні матеріальної шкоди… Ні штрафів, ні попереджень…

Думаю, Астрід і Зордакс мають невмотивовано теплі стосунки.

Пробачте

1
Герой став рядовим пілотом, але на крейсері функціонує режим автопілоту, оскільки за штурвалом він відсутній. Тому навіщо така посада – не зрозуміло.
2
“Я допомагаю роздавати їжу та медикаменти пораненим, читаю діточкам заспокійливі казки із просторів нейронету, або просто підтримую потерпілих жартами та байками, про своє життя.”
Герой забув, що він був найнятий керувати кораблем… Чи просто посада “різноробочий” стала тотожна посаді “пілот”.
3
“Наш зоряний крейсер отримує новий виклик. І от я вже в кріслі рядового пілота. Готовий летіти на зустріч новим пригодам. ” Пілот сідає за штурвал, лише в момент, коли летить до епіцентру виклику. А ось назад діє автопілот. Якщо там такий крутий автопілот, то можна просто вводити дані автоматично або навіть віддаленим підвантаженням параметрів з вхідного виклику. При таких технологіях ніхто не довірить дорогий крейсер дилетанту-п’яниці 🙂

Пробачте

1
Спачатку герой розповідає “Люди просто не прокидалися вранці, або взагалі падали замертво посеред білого дня. Ми так і не зрозуміли до кінця, що саме тут не так. Магнітне поле? Радіація?”… А потім – “сусідній квазар генерує такий щільний потік частинок.”. Дійсно, квазар без ГМО, причина смертей невідома…
2
Бактерії з фекалій, експозиція під квазаром і 99% успіху виживання… Слухайте, якщо в нашому організмі заведуться такі бактерії, що здатні пережити вказані екстремальні умови, то нам усім настане the and.
3
“Вони навіть виробили собі щось на кшталт фотосинтезу на основі частинок квазара. Ще кілька циклів і їх можна буде випускати назовні”. Ну добре, фотосинтез… Під куполом – це те що треба. Однак, це казкові бактерії, якщо можуть пристосуватися до впливу високотемпературної плазми. Білок, а й не знала, ти що вже не згортаєшся при 42 С.
4
“Я розбивав їх шматком труби, поливав бензином і підпалював”. Гей, бактерії під прямим впливом квазару будуть гуляти. Їм твій бензин з антибіотиками – поживне середовище!

Висновок.
Еразмусу не завантажили обчислювальну програму, тому відсотки статистики він генерує рандомно, щоб ніхто не здогадався про його програмну неукомплектованість.

Вибачайте

Власне, Читач розписав чому саме епізоди 2020-2025 зайві. Я волів бути м’якшим, але критика вас наздогнала

1
Судно рухається за допомогою “золотистих сонячних ВІТРИЛ”. По тексту зрозуміло, що це не сонячні батареї, оскільки про них говориться нижче (“поля сонячних батарей”). Не зовсім зрозуміло, навіщо така конструкція. Хотілося б звернути все на радіаційний вітер, однак події відбуваються не в космосі, а під атмосферою Марсу.
2
Корабель герметичний, оскільки герой дихав з балонів. Тому фраза героя “Він шкодував, що у вухах не шумить вітер, як на Землі” викликає логічний дисонанс.
3
“Майже на повному ходу човник почав петляти у скалах. ” О, я все зрозуміла! Герой перебуває в стані наркотичного сп’яніння, оскільки йому плювати на перенавантаження від різких маневрів та зазрозу протаранити рельєф. Враховуючи, що герой це робив для забави, а не для порятунку життя, думаю, він зловживає токсичними речовинами 🙂
4
“Друже, дзвоню нагадати, що сьогодні ні в якому разі не можна запізнюватись”. Думаю, пілот знав, що прямує на важливу зустріч в стані оп’яніння, але клятий перегар ніяк не вивітрювався, тому потрібно було вбити час на нісенітницю.
5
“Думками він уже давно склав іспит на пілота крейсеру, і вів його через простір до бурхливої Іо, або, краще, до крижаної Європи”. Враховуючи схильність до крутих віражів, безвідповідальність та необгрунтовано ризиковану поведінку, виженуть його з тріском з тієї льотної академії…

Пробачте

!) Вельмишановиний авторе, у вас помилка з підрахунком часу та віку персонажів…
3020 – 2020 = 1 000 !
“Мені було страшно лише тоді, коли померла від Коронавірусу моя дитина” (у 2025 померла дитина, а в 3020 – інтерв’ю?)
“Завдяки роботі висококваліфікованої команди, я вже живу 130 років. ”

2) Пару слів про ставлення автора до лікарів: “лікарі, поклали до могили не тільки моє дитя, сотні тисяч людей пішло у небуття”.

У творі лікар в 2025 році – багатій, який може собі дозволити купити нову машину та літати на курорти, харкає на життя новонароджених заради грошей і таке інше…
Автор любить дивится ток-шоу…

Сьогодні в Україні лікарі – це одна із найбідніших верств населення, якого можуть посадити й назавжди відняти диплом, незважаючи на відсутність його вини.
Уявіть: ви солдат на передовій, але ви солдат на боці людей, тому в вас замість бронежилету – потерта фуфайка, замість автомату – пофарбовані вила, про які ви знали з дитинства, однак, зараз вони видані вам зі словами “ми щойно запатентували розробку, це прорив сучасної науки”. А перед вами потішається ворог, у якого численні солдати мають нанорозміри, оснащені до зубів перевагами генної модернізації та еволюційними удосконаленнями за спиною… Давай, солдате, воюй! Не виходить?! Чого ж це!? Ти винуватий, негідник! Під трибунал тварюку!
Давайте бути більш об’єктивними…

Пробачте

Герой твору подивився на Марс і полетів геть. – проблема в тому, що весь твір можна звести до цього маленького речення.
Чи гарно написано? Так, описи чудові. Поприбирайте русизми (террикони, скали, змивав угору) Чи є тут сюжет? Ні, просто опис короткого епізоду життя марсіанського жителя. Сюжет із зав’язкою, кульмінацією та розв’язкою потрібний, бо в сюжетних історіях люди підсвідомо шукають вирішення своїх реальних проблем, і тому вони їм цікаві. Нема вирішення проблеми – нема для чого читати.
Якщо це частина більшого твору, я охоче з ним ознайомлюсь. А поки того, що є, замало. І розбивайте текст на менші абзаци!

Which ВІЧ? Той, що speed?
Перші два розділи 2020 і 2025 тут зайві. Усе наступне чудово влягається до сюжету. Він наївний, але з наївних творів починаються складніші, котрі можуть достукатись до людей. Тренуйтеся в письменництві далі!

Написано непогано, гарна мова, є центральна проблема перед героїнею. Та мало яка тема в фантастиці є банальніша, ніж заборона кохання в обмін на розмноження за алгоритмом. Її описали вже стільки разів, що зробити щось оригінальне під силу лише професіоналам чи винятковим самородкам. Так що читати цю мініатюру – це знати кожен абзац наперед.

Технічно це хороше оповідання. Тут і гарні описи, і структура. Уява змальовує світ, що вже “перецвів” і його поглинає розпад.
Щодо сюжету питання. Думка про розумне життя як стадію поширення життя взагалі, так би мовити жука, що роками живе личинкою, а доросла особина розмножується та помирає за пару днів – ок. Але нащо Еразмусу впевнюватися в уже зробленому та розігрувати симуляцію? Щоб оповідачеві було гіркіше помирати від усвідомлення власної паскудності?

Нііі. Та розділяйте ж текст на абзаци, колапс ваш синхрофазотрон!
Твір причому досить позитивний і навіть трохи гумористичний, так що в основі своїй непоганий.
Але його (твір автора, поданий на конкурс) крім (а може й разом з тим) суцільності тексту (а текст, це сукупність пов’язаних між собою знаків) добиває засилля пояснень у дужках (це такі кумедні закарлючки, в які пхають усе, що можна написати прямо).

Тут добре видно що є добре і що не вельми. Суд – чудова ситуація для міні-оповідання, вона передбачає короткі репліки по суті та вирішення певної загадки. Атака, з а якою слідує суд – чудовий сюжетний хід. Мова достатньо стримана і де треба має описи, загалом автор добре скористався наданими можливостями.
Кілька зауважень:
Атака на початку має слабкий зв’язок з судом. Спершу можна подумати, що вона відбувається після суду.
“…війна розпочалася скоріше зі сторони Імперії, а ніж з нашої” – то нехай ці історики визначаться точно, аби їхня думка була вагомою на суді, а не лишалася припущенням.
“Маленьке пасмо білого волосся випадково опустилось на її білосніжну шкіру” – ця деталь щось повідомляє про характер персонажу? Дає якусь зачіпку звинуваченому? Ні. То навіщо вона потрібна? “Астрід взяла до руки судійський молоток” – якщо вона ним вдарила через абзац, отже перед цим взяла. Це варто було б повідомити читачам, якщо вона взяла якось по-особливому, невпевнено, а може рішуче. Як казав якийсь письменник, слова повинні битися між собою за право лишитися в творі.
Щодо фіналу – гарний хід і несподіване вирішення проблеми. Та до нього б більше натяків упродовж твору.
Загалом відчувається, що а автора є хороший потенціал, не покидайте писати!

А де тут 16+? Що в оповідачки по руках тече кров? Нас таким не збентежити.
Читати приємно та цікаво, тут є гарна таємниця та коментарі подумки поряд з достатньо живими діалогами. Протеееее. А чому не дати хоча б натяк що там сталося? Знаків же вистачає. Після закінчення лишається додати як в тому мемі “Directed by Robert B. Weide”. Там наче бракує ще одного абзаца.
Але ще плюс за протагоніста жіночої статі. Це нічого не змінює, але героїнь на тутешніх конкурсах бракує.

Цікавий міні твір, хороша робота, з легкістю прочитав, дякую, так тримати

Є три типи творів:
1) Розуміє автор, розуміють люди;
2) Розуміє автор, але не розуміють люди;
2) Відсутнє розуміння і в автора, і в людей.

Авторе, прошу вас, майте милосердя й намагайтеся писати за першим типом.
Прошу пробачення.

Дякую за рецензію! Щодо імен – дійсно я трохи перегнула 🙂 Врахую 🙂 Спасибі. З повагою, автор

Оповідання дуже миле з гарними і в міру детальними описами. На мій погляд, тут лише забагато Заграва-нь із Роз-шифр-овкою слів. Досить кожну подати раз.

Оповідання варто звести до самих тільки описів картин і дати читачам через них бачити історію. Діалог Степана з Андрієм (а хто вони?) глушить сюжет, а не розкриває його. Репліки перевантажені словами і кожна з них виглядає рецензією галерейного критика. Такого критика, що мабуть є в кожному місті – колись він писав про чергову виставку до річниці -надцятого з’їзду КПРС, а тепер за звичкою тими ж словами намагається писати про сучасне мистецтво. Та виходить сухо і епітети з роздумами про сенс розвалюють зміст на частини.