Недосяжні

9-е серпня 2019-ого. Україна, Полтавська область, околиця селища Новаки.
Щасливо засміявшись, Павлик вибіг з хати і побіг вниз схилом, по коліна утопаючи у високій, мокрій після недавнього дощу, траві. Бабуся знову сваритиме через промоклі черевики, але у п’ять років не надто переймаєшся майбутнім, тож хлопчик біг собі далі, аж доки не перечепився й покотився, наче палаюче колесо на Купала. Досягнувши підніжжя, Павлик підвівся, потираючи забиту голову та роздумуючи побігти жалітися бабусі зараз чи ще трохи погуляти. Але він не встиг й кроку ступити, як натикнувся на дещо неймовірне.
Краплі блищали, зависнувши у повітрі і повільно стікаючи, немов по твердій поверхні. Здавалось, хтось встановив посеред поля невидиму стіну з найпрозорішого скла і лише літня злива видала її хлопчику. Тремтячи від хвилювання, він простягнув руку і торкнувся таємничої поверхні. На дотик вона виявилася зовсім не схожою на скло, а радше подібною до желе чи холодцю, але дуже липкою. Приклеївшись до руки Павлика, вона немов всмоктала її і його долоня розчинилася всередині. Шокований її зникненням, хлопчик, заволавши від страху, відчайдушно смикнувшись, вирвався й стрімголов побіг додому.
Налякана його розповідями, бабуся разом з кількома сусідами прийшли десь через півгодини, але не знайшли нічого підозрілого, крім кола прим’ятої трави, діаметром близько 30 метрів. Більш за все шокувало те, що всередині нього рослини лишилися сухими, немов їх чимось вкрили від дощу.

Приблизно три тисячі років до нашої ери. Британські острови, Солсберійська рівнина.
– Це місце прокляте, вождю. – запевняв найстарший з мисливців, доки інші лише кивали, втративши дар мови від переляку – Звірина його обходить і нам теж туди не варто соватися. Як близько підберешся, то спочатку в голові дзижчить, наче в неї рій комарів залетів, потім живіт крутити починає, в очах тьмяніє, а якщо не спинишся, натикаєшся наче на стіну хижі, тільки невидиму. Але вона не тверда, як камінь, і не рідка, мов вода, а ніби щось середнє між ними й дуже підступне, ніби річка між порогами. Дрючки та каміння, що ми туди кидали, безслідно зникли. Лихі духи там живуть, вождю, тож маємо піти звідси якнайдалі.
– Духів відганяти не моя турбота. – роздратований вождь обернувся до шамана – Ти знаєш, як вберегти нас від цих духів, старий?
Згорблений дідуган з почорнілою від часу зморшкуватою шкірою жбурнув на землю жменю старанно відібраних дрібних кісточок і уважно їх роздивившись, поглянув на вождя знизу вгору:
– Це дуже могутні духи і моїм чарам їх не здолати. – пояснив він пророцтво, всміхаючись широким беззубим ротом – Але покидати наші землі теж не варто. Духи не нашкодять племені, якщо їх вшанувати. Огородімо прокляте місце камінням й принесемо їм жертви, тоді вони лишать в спокої наших славних мисливців і навіть сприятимуть їм.
– Яким саме камінням? – не зрозумів вождь. Шаман лукаво посміхнувся:
– Чим більшим, тим кращим. – сказав він, поклавши початок Стоунхенджу.

9-е січня 2018-ого року. Україна, Київ, НТУУ «КПІ». Позапрограмна лекція.
– Ми, люди, бачимо світ у трьох вимірах: ширині, довжині та висоті. – розповідав лектор, малюючи на дошці знайому кожному технарю систему координат – Але дошка являє собою двовимірну площину, тож ми можемо відобразити на ній реальний світ лише дуже умовно. Люди на картинах, будь вони живими, нізащо б не здогадалися про наше існування, а наші діяння здалися б їм чимось божественним. Теж саме стосується і інших вимірів, недоступних нашому баченню. З великою долею імовірності існує четвертий, п’ятий та навіть двадцять п’ятий виміри, які люди не здатні побачити. Чули про привидів, що з’являються нізвідки, проходять крізь стіни або підіймаються невидимими сходам? Тут немає ніякої містики, всього лиш інший, недоступний нам вимір. Або, якщо хочете чогось більш приземленого, елементарні частинки, кварки та фотони, які начебто зникають, а потім з’являються нізвідки. Гадаю, перехід в інший вимір куди більш наукове пояснення, ніж спонтанне безпричинне виникнення, ви згодні? Та, розумієте, тривимірне сприйняття настільки звичне для нас, що ми навіть не розуміємо його обмеженості, ми просто не помічаємо її. Ми не можемо спілкуватися з мешканцями четвертого виміру і не здатні помітити життя у другому. Вони недосяжні для нас. Розумієте, Землю можуть населяти безліч невідомих нам створінь, що відрізняються від нас способом сприйняття реальності, а ми навіть не здогадуємося про їхнє існування. Втім, як і вони про наше. Чи варто при такому розкладі взагалі сподіватися коли-небудь зустріти інопланетян? Особисто я сумніваюся, що нам вдасться бодай помітити їх, навіть якщо вони населяють Марс чи наш сріблястий супутник.
– Тобто, ви вважаєте, що контакт з цими істотами неможливий? – піднявши руку, запитав один зі студентів. Лектор задумливо всміхнувся:
– Я цього не казав. – знявши окуляри, він мрійливо поглянув на стелю. Пройшовши крізь неї, його погляд сягнув небес і здійнявся вгору, проминувши атмосферу, у всіяне зорями чорне космічне безмежжя – Я лише вважаю, що замість того, щоб рватися далі, в інші зоряні системи та галактики, варто ще раз уважніше озирнутися навколо. І тоді, зробивши всього один маленький крок, ми стрибнемо так далеко, як Амстронг не сягав навіть у своїх найсміливіших мріях.