Коментарі

Дякую всім за коментарі. І хоч твір не увійшов до фіналу, все одно приємно було отримати фідбек.
Спершу це був завершений твір, але після ваших запитань вирішила дописати шкіц у більше оповідання і показати подальші пригоди героя та суть експансії.

Задум на мініатюру нормальний.

Але він майже прочитується з першої ж репліки дівчинки. До того ж оті всі діалоги на тлі катастрофічної відмови чогось там – насправді нудні. Мені здається, вони передають не напругу, а рутину із вкрапленнями паніки. Персонажі, які це кажуть, мов відбувають номер.

І так, дуже дивно, але при обсязі 3800 оповідання здається затягнутим! Хочеться скоротити діалоги до мінімуму, додати їм щирості – і тоді буде гарненько. Зараз – посередньо, на жаль.

“А можна спитати у вас назву того роману чи оповідання Лема? Цікаво стало, не знаю його.”
Це з Зоряних щоденників Йона Тихого. Здається, подорож одинадцята. Там інша мета маскування, але, як то кажуть, навіяло))

Круто! Бомба-ракета!

Дякую за відгук, Спостерігачу.
Жодних хитрих планів чи розрахунку – пишу так, як диктує голос в голові. Я ж перетворюю його слова у текст, ось мій задум (с), як сказав би містер Ґрем.

Ваш коментар дуже приємний, Сторонній. Дякую.

Прекрасно розумію вас, Румато, часом відчуваю те саме, коли щось читаю. Дякую, що поділилися враженням від мініатюри.

Дякую за відгук, Афоню! Немає за що просити вибачення – сприйняття художніх творів дуже особиста і суб’єктивна річ. Я завжди з розумінням ставлюся до того, що комусь оповідання не заходить, бо і мені не все і завжди заходить.

Через це ж вони й професіонали, Прибульцю, що дуже ретельно відігравали Образи іншої раси 😉
Дякую.
А можна спитати у вас назву того роману чи оповідання Лема? Цікаво стало, не знаю його.
Щасти вам навзаєм!

Авторе, у вас цілком хороша оповідь. Не для фіналу (не ображайтесь, бо тут все ж конкуренція дуже велика) але все ж дуже і дуже не погано. Тут деякі порівнювали ваш твір з Перші на Марсі. Так от. Ваш твір набагато, набагато краще за той. У вашому творі я побачив висвітлену проблему, навіть кілька. це мені сподобалось.
“…потрібно однозначно створювати щось свіженьке та модерненьке.” – якщо це “свіженьке і модерньке” як у творі Перші на Марсі, то так точно робити не потрібно 🙂 Наснаги вам та успіхів !

Чому, як натяк на статеві відносини з іншопланетним видом, то одразу мацаки )) Знов цікава ідея, а сюжету мені забракло. Нам просто проілюстрували цю фішечку з баченням одне одного. Але добре, що в тих двох усе добре ))
Авторові удачі!

Добре, отже, коли вже твір в ауті, то можна спокійно розповісти про історію створення. Навряд чи хтось навіть це прочитає, але так пишу, щоб вилиту душу.
Отже, все почалося… з пісні. Саме так, спочатку я вирішив написати пародію на “Пісню про рушник”.
В підсумку, вона вийшла уже не зовсім українською, як зазначив пан Кіт. Принагідно мушу сказати, як зараз модно: вибач-ТЕ, що так усе спаплюжив, якщо комусь так видалось, це не було моєю метою.
Але процес уже було запущено.
У мене давно тліла ідейка написати веселу історію про українця в космосі за мотивами відомого анекдоту,
де він кидає шапку – “А там ще бурячки посаджу”, думаю, кожен знає.
А вийшов твір не зовсім за мотивами анекдоту, і не зовсім веселий. Бо висміювався не наш український потяг до приватного (аж до певної жадібності), а скоріше навпаки – оте, на жаль теж типово наше, ота звичка нічого робити, а тільки заздрити та звинувачувати когось у своїх проблемах. Зрозуміло, що усе косморадянське тло – це всього лише бутафорія.
Спонуканням до написання чогось такого дискусійного стало зауваження одного коментатора/коментаторки на минулому конкурсі ЗФ, мовляв, мало творів було про Україну. Ось і вирішив я зважитись на щось подібне. Але дуже радий, що багато читачів залишилось небайдужими. Це означає, що тема не зовсім розкрита, з прицілом на “а як бути нам далі?”. І, звичайно, не під псевдошароварним соусом. Бо я бачу, що ця ідея хвора: потрібно однозначно створювати щось свіженьке та модерненьке.
Вдячний усім ще раз за увагу, час та Ваші думки!
Ото, вийшло, ось-осьо щось таке. :-))) Присмачив борщиком, дав настоятись коментарям…
Тільки, власне, шаровари показати забув. 🙂
Щиро Ваш,
Автор

Завершелось все чудом, на яке герой, мені здається, не заслуговує. Тобто, що він зробив, щоб його так ощасливили – просто поплакався? І виходить фішка з тим, що ті істоти малюпусенькі, по суті не зіграла (герой міг так само попросити в будь якої іншої всесильної істоти). Як на мене потенціал в ідеї однозначно є, сюжет, на жаль, не зачепив.
Авторові удачі!

Дякую за турботу про моє оповідання, навіть аж після закінчення для нього конкурсу.
🙂
Щодо таких раїв, то їх основоположником є, зд., Саймак (Кільце довкола Сонця).
А цікаве уявлення про потойбічний світ — див. у свіжому серіалі „Хороше місце” (Good place).

Але, як слушно зазначали читачі, оповідання таки важкувате. Оповідний стиль, неявна логіка. А може навіть і дидактичність є… (чума укр.літу :()

А у фінали мають проходити лише найкращі. Найчитніші 🙂

І втішає, що з підсудної мені групи таки ж пройшли читні оповідання. Хоч і лише два я обирав. Три інші здались мені якось аж занадто казковими. От-як чарівна паличка, що виконує все-все-все, та ще й без будь-яких зусиль і обмежень. “Паличка”, що у реальному житті (на яке має ж спиратись також і фант) — скінчилась би шизою, кривавим рабством чи й суїцидом.
Але якщо не доколупуватись до казковості (а раптом вона таки діє? :)) — то всі 5 оповідань таки ж читні й запам’ятались.

Тож конкурс видається чесним.

Значно гірше було би у випадку, якби хтось комусь “допомагав”, голосував “по дружбі” і т.д…
От тоді було би сумно…

Успіхів найчитнішим, найлогічнішим і життєлюбним! 🙂

З повагою,
Волод Йович.

скажу про 4 групу, яку оцінював. Розчарувало, що не пройшли Ліхтарики і Кінець світу. Це були найдостойніші оповідання в групі. Ще сподобалось І, застигла, Смерть – Життям, але там відповідність темі конкурсу – приший кобилі хвіст. Тому не так прикро. Що дійсно порадувало, то це вихід в фінал Поки люди сплять. Яскраве оповідання, цілком справедливий фіналіст. Останній стрибок скайвера – теж хороша ідея і сюжет, але текст важкий для читання.
Інші фіналісти групи – ну таке собі… Довше вічності, за композицією, в принципі, ідеально з усіх творів підходить для мініатюри. Але знову ж таки, відповідність темі конкурсу – практично нульова, і доволі банально і штамповано. Старий, новий дім – зворушило душу, але не більше.
Щодо Суду, то тут у найсумнівніший вибір. Просто якась казочка з аналогом Зірки Смерті з Зоряних Війн. Вибачте.

P.S. Мій твір абсолютно справедливо не вийшов у фінал з 3 групи. Було дуже багато достойніших оповідань.

Вітаю у фіналі!
Трохи повіяло “Тихоокеанським рубежем”.
Оповідання атмосферне, але мене бентежить ось що. Чому людям так конче потрібна та недружелюбна планета? Чому вони так за неї тримаються? “нутро планети, яка колись повинна була стати для людства домом.” Додайте сюди одне слово “новим домом”, і все буде зрозуміло. Але ж у оповіданні цього немає(
А ще, коли мешканці планети такі сильні та войовничі, дивно, що людству там досі якось вдається виживати. Немає куполу – немає придатної атмосфери, а кисню в скафандрах хіба вистачить, щоб перечекати, доки відремонтують куплол?
Успіхів.

Мені не вистачило ясності в кінці. Завдяки коментам зрозумів, що задумував автор, перечитав вдруге і вже тоді все зійшлося. Ідея цікава, але якось не віриться, що 2 професіонали так довго дурили одне одного. Згадалось, як у Лема всі прикидались роботами, але тут, звісно, настрій історії зовсім інший.
Авторові удачі!

Вітаю у фіналі!
“Він поправив оптичні деформатори на передній частині обличчя.” – у голови є задня та передня частини, і передня частина голови – це обличчя. У самого обличчя задньої частини точно немає, хіба що зворотня, але це вже був би хоррор 🙂
“омега статі. Ну, що ж. Навіть примітивні раси мають право на різні дивацтва. Але і в них же омега-стать на кораблі вважається небажаним чинником!”
Даруйте, авторе_ко, але це неприємно читати та й не те щоб якось обумовлюється сюжетом чи впливає на нього. Тобто зараз, коли для наступного польоту Crew Dragon в екіпаж обрали жінку-астронавта, все гаразд, ніхто не забобонний, а у далекому майбутньому, коли людство звично контактуватиме з іншими цивілізаціями, старі забобони знову матимуть силу? Можна сказати “альтернативний світ”, але читачі ж із цього, нашого світу.
Але мені так і не зрозуміло, навіщо гг наймав екіпаж саме з людей?
Ну і описи персонажів виходять зайвими через те, що персонажі, крім гг, по суті, нічого не роблять.

Приєднуюся з приводу зауважень до стилю, але загалом серед усіх конкурсних оповідань сюжет цього твору мені подобається найбільше. Якщо автор(ка) надумає його розвити і розширити – знайте, один читач у Вас уже є. 🙂

Вітаю у фіналі!
Отже, несправний двигун. А з киснем що? Я не інженер, але наче ці дві проблеми не завжди взаємопов’язані, чи, принаймні, не очевидно для мене. Було б добре той момент із киснем прояснити в тексті.
Те, що стюард мусив просити у капітана дозволу на дії згідно з інтрукцією, нелогічно. Нащо відволікати людину, в якої наразі геть інший пріоритет – посадити корабель?
Загалом, якщо замінити космічний човен на пасажирський літак, сюжет чи сенс твору зовсім не постраждають і майже не зміняться.
Мені забракло фантастичного елементу.
Успіхів!

Вітаю, авторе!
Надзвичайно важко продиратися крізь текст. Моя порада, спрощуйте всюди, де є можливість. За мудрими сплетіннями слів невимовно важко побачити цікаву ідею. Вибачте.

Гарно дякую за зауваження, вони дійсно допоможуть мені покращити оповідання)
Вітаю всіх авторів з фіналом, це велика приємність і удача опинитися в двадцятці!
Всім бажаю успіху!

Так, усе вже придумали до нас (( Меньше з тим, написано якісно. Не знаю, чому, я якось розгубився щодо своїх симпатій у цьому творі. З одного боку, людей, звісно, шкода, а з іншого – вони загарбали планету і планують винищити місцевих мешканців. І тут питання. Якщо є такі круті технології, щоб створити купол, атмосферу і оце все, невже не вистачає можливостей, щоб зачистити планету від тих хижаків.

Дуже неочікувано опинитися в фіналі, дякую. Дякую також за фідбек, ви підказали мені багато нових ідей.